Ласкаво просимо до Хронік Забутих Галактик
- місця, де космос знову згадує своє минуле.
Уяви простір, де світло зірок долинає із запізненням у мільйони років, а кожен фотон приносить історію про світ, якого вже не існує. Саме тут, серед туманностей, що згасають, і уламків цивілізацій, що колись осягали безсмертя, народжується наш архів. Ми не просто збираємо фантастичні оповідання — ми відроджуємо пам’ять Всесвіту, розплутуємо вузли космічного часу, вплітаємо в одне полотно тисячі загублених голосів.
Хроніки Забутих Галактик — це брама у світи, покинуті та величні, розбиті й незбагненні.
Тут ти знайдеш історії про мисливців за технологіями, що вижили після загибелі своїх зірок… про міста, що ковзають у міжвимірні провалля… про експедиції, які виходять за межі людської уяви… про штучні розуми, котрим більше нікого охороняти, крім пустоти… про мандрівників, що шукають не скарби, а відповіді.
Тут усе дихає атмосферою великого післязавтра:
— сотні систем, що збереглися тільки в уламках;
— планети, де природа і технологія переплелися у небезпечні симбіози;
— культури, чий останній подих завис у вакуумі;
— космічні простори, де тиша гучніша за крик.
Ми створюємо не просто тексти — ми реконструюємо Всесвіти. Кожне оповідання — це фрагмент зниклої карти, кристал пам’яті, який ще тримає в собі тепло колишнього життя. Від тебе потрібно лише одне: сміливість. Сміливість ступити в безмежжя, де логіка тане, а фантазія переходить у реальність.
Вітаємо у просторі, де починається твоя власна одіссея.
Занурюйся. Читай. Подорожуй.
Галактики чекають, щоб їх згадали знову.
Ті, хто навчився жити в руїнах Всесвіту - епілогРуїни не зникли — просто стали домомВузол не святкував. Він не вмів. Він просто працював — рівніше, тихіше, без звичного апетиту до чужих імен. Пульсація стала схожою на буденний звук у стіні, до якого звикаєш і з часом навіть дякуєш: не тому, що любиш шум, а тому, що він означає — будинок ще тримається. ... Читати далі » |
Ті, хто навчився жити в руїнах Всесвіту - частина XЖити в руїнах — це не героїзм, це звичкаВузол бився так, ніби мав право на паніку. І, на жаль, мав: він тримав на собі не просто уламки орбіт і шви простору — він тримав звичку Всесвіту не розсипатися остаточно. Це звучить шляхетно, доки не дізнаєшся, чим саме він платив за цю шляхетність: не металом, не паливом, не магією — ... Читати далі » |
Ті, хто навчився жити в руїнах Всесвіту - частина IXОпорний вузол і його голодВ один момент дорога перестала бути дорогою й стала проханням. Не проханням від людей — від простору. Наче сам сектор, затиснутий між уламками станцій і обірваними маршрутами, шепотів: “не йдіть сюди без причини, бо причини тут списують першими”. Лада відчула це ... Читати далі » |
Ті, хто навчився жити в руїнах Всесвіту - частина VIIIТі, хто сміється першим, живе довшеВони йшли туди, де маршрути соромилися власних табличок, а шви реальності вже не прикидалися декоративними. Після смітника богів простір здавався навіть… простішим: не тому, що став добрішим, а тому, що перестав удавати сервіс. Тут не було “ласкаво просимо”, не було “права на перегляд”, не б ... Читати далі » |
Ті, хто навчився жити в руїнах Всесвіту - частина VIIСмітник богів і святі уламкиВони вийшли з зони стягнення так, ніби хтось щойно відпустив їм горло, але залишив на шиї бирку з ціною. Повітря зовні було звичайним — якщо “звичайним” у руїнах можна назвати повітря, яке не намагається списати з тебе спогад за кожен вдих. Та навіть тут, між кабелями й порожніми шахтами, Лада відчувала: система ... Читати далі » |
Ті, хто навчився жити в руїнах Всесвіту - частина VIАудит болю: хто і за що платитьВони вийшли з коридору готелю так, ніби вийшли з чужого сну, який вирішив стати сервісом. Позаду залишилася вивіска “Сніданок включено”, яка звучала як жарт, поки ти не побачив, чим саме готель годує своє ранкове перезавантаження. Попереду — суха тиша нижнього рівня, де ніхто не продавав “стабільну годин ... Читати далі » |
Ті, хто навчився жити в руїнах Всесвіту - частина VГотель “Кінець світу”, сніданок включеноВони пройшли шлюз і потрапили в коридор, де навіть тінь не поспішала. Тут не було неону, не було гасел і не було продавців, які ловлять тебе поглядом, ніби ти — гаманець із ногами. Тут було те, що в руїнах трапляється рідше за чесність: порожній простір без комерційної інтонації. ... Читати далі » |
Ті, хто навчився жити в руїнах Всесвіту - частина IVРинок надій і гарантійного обслуговуванняВони вийшли з тунелю ремонтників не одразу в “вулицю”, а в щось схоже на передпокій реальності, де все ще пахло дротом і людською впертістю, але вже чувся інший аромат: солодкуватий, липкий, як рекламна обіцянка. У руїнах є запахи, що не мають права існувати без цивілізації: свіжий хліб, г ... Читати далі » |
Ті, хто навчився жити в руїнах Всесвіту - частина IIIКульт ремонтників реальностіВони повернулися з музею так, ніби щойно побували не в культурному закладі, а на складі вибухівки, де таблички ввічливо пояснюють, у який саме момент вам варто перестати бути собою. Ринок у “кварталах” жив своїм звичним життям: продавали хвилини, торгували спогадами, пропонували &l ... Читати далі » |
Ті, хто навчився жити в руїнах Всесвіту - частина IIМузей зламаних законів фізикиКоли ти живеш у секторі, де уламки планет удають квартали, а пам’ять поводиться як мстива бухгалтерія, найбільше дивує не хаос — а наявність культурної програми. Музей. Слово звучало майже непристойно. Як “відпустка” ... Читати далі » |