На тлі сяйливого космодрому, де посадки давно стали сумішшю дива й канцелярського абсурду, зустрічаються краса, втома й інопланетна рутина. Усміхнені дівчата, химерні неземні істоти та зорельоти створюють яскраву сцену, яку псує лише бюрократ із поглядом істоти, що давно підписала забагато безглуздих форм. Легка іронія, м’який чорний гумор і відчуття, що це “останній раз”, тут сяють майже так само яскраво, як і зорі.