Частина I. Громадянин проти Всесвіту

Вірш 8. Планета Земля потребує психіатра

I. Надзвичайна ситуація у Всесвіті

ГЕЙ!

КОСМОС!

ПРОКИДАЙСЯ!

КИДАЙ
       СВОЇ
            ЧОРНІ ДІРИ!

ВИМИКАЙ
       НАДНОВІ!

ЗУПИНЯЙ
       ГАЛАКТИЧНИЙ
            КАРНАВАЛ!

У нас
       тут
            надзвичайна
                ситуація!

Третя
       планета
            від Сонця

остаточно
       втомилась
            від власних
                мешканців!

І подала
       заяву

до Міжгалактичного
       центру
            психологічної
                допомоги!

У заяві
       було написано:

«Я,
       планета
            Земля,

віком
       понад чотири
            мільярди років,

прошу
       надати
            термінову
                допомогу!

Причина:

У МЕНЕ
       ЗАВЕЛОСЯ
            ЛЮДСТВО!

Спочатку
       було миле.

Потім
       навчилося
            розмовляти.

А тепер
       постійно
            кричить,

свариться,

псує атмосферу

і погрожує
       переселитися
            на Марс,

не прибравши
       за собою!»

II. Кабінет доктора Сатурна

Приймальня
       міжгалактичної
            клініки

розташувалась
       між
            двома туманностями.

На вході:

«КОСМІЧНА
       КЛІНІКА
            ДУШЕВНОЇ РІВНОВАГИ».

Нижче:

«ЛІКУЄМО
       ПЛАНЕТИ,

ЗОРІ,

ЦИВІЛІЗАЦІЇ

ТА ОСОБЛИВО
       ВАЖКІ
            ВИПАДКИ
                РОЗУМНОГО ЖИТТЯ».

Земля
       зайшла
            до кабінету.

Сіла
       на космічний
            диван.

Зітхнула.

Диван
       затрусився.

На Венері
       прокинувся
            вулкан.

Доктор Сатурн
       поправив
            кільця.

Одне
       було золотим.

Друге —
       срібним.

Третє —
       для нервів.

— Ну що,
       шановна?

На що
       скаржимось?

Земля
       заплакала
            дощем.

— Докторе!

Я більше
       не можу!

У мене
       в голові
            сім мільярдів...

Ні!

Вже понад
       вісім
            мільярдів
                голосів!

І кожен
       впевнений,

що саме
       він
            найрозумніший!

Доктор
       записав:

«Важкий
       випадок
            колективної
                самовпевненості».

— А давно
       це почалося?

Земля
       зітхнула.

— Відтоді,
       як вони
            навчилися

використовувати
       каміння
            як знаряддя.

Спочатку
       вони били
            камінням
                горіхи.

Потім —
       одне одного.

І знаєте...

Горіхи
       закінчилися
            першими.

III. Історія хвороби № 0001

Доктор Сатурн
       розгорнув
            медичну
                карту.

— Отже...

Ваші
       мешканці
            називають себе

розумними?

— Так!

— Вони
       здатні
            мислити?

— Інколи.

— Планувати
       майбутнє?

— Постійно.

— Вчитися
       на помилках?

Земля
       зареготала.

Так гучно,
       що
            з орбіти

ледь
       не злетів
            Місяць!

— Докторе!

Ви мене
       розсмішили!

Вони
       тисячоліттями

повторюють
       ті самі
            помилки!

Тільки
       називають
            їх

новими
       історичними
            етапами!

Спочатку
       воювали
            за землю.

Потім
       за золото.

Потім
       за ідеї.

Потім
       за право
            пояснювати
                іншим,

чому
       треба
            воювати!

Доктор
       задумався.

— А мир
       вони
            пробували?

— Звичайно!

Вони навіть
       створили
            організації

для підтримання
       миру!

— І допомагає?

Земля
       помовчала.

— Докторе...

Краще
       запитайте
            щось простіше.

Наприклад,
       чому
            існує
                темна матерія.

IV. Парадокс розумної мавпи

Доктор
       відкрив
            другу
                сторінку.

— А технології?

Можливо,
       ваші мешканці
            досягли

високого
       рівня
            розвитку?

Земля
       оживилась.

— О!

Ще й як!

Вони
       розщепили
            атом!

— Чудово!

— А потім
       зробили
            бомбу.

Доктор
       зупинив
            ручку.

— Продовжуйте.

— Вони
       створили
            Інтернет!

— Прекрасно!

— Щоб кожен
       міг
            отримати
                знання!

— І що?

— Тепер
       вони
            цілими днями

доводять
       одне одному,

що сусід —
       ідіот!

Доктор
       зняв
            окуляри.

— А штучний
       інтелект?

— Створили!

— І як
       використовують?

— Просять
       його
            написати

листа
       коханій людині,

бо самі
       вже
            не знають,

як сказати
       три
            прості
                слова!

Доктор
       зітхнув.

— Цікаво.

Вони
       створили
            машину,

що може
       імітувати
            людське
                мислення,

але самі
       все частіше
            відмовляються

від власного?

Земля
       кивнула.

— Саме так.

Доктор
       записав:

«ТЕХНОЛОГІЧНИЙ
       ПРОГРЕС
            ВИПЕРЕДИВ
                МОРАЛЬНИЙ.

РЕКОМЕНДОВАНО
       ТЕРМІНОВЕ
            ОНОВЛЕННЯ
                СОВІСТІ».

V. Консиліум планет

На екстрене
       засідання

зібралися
       планети.

Меркурій
       прилетів
            першим.

Весь
       розпечений.

— Що сталося?!

Знову
       люди?!

Венера
       закотила
            очі.

— Я ж
       попереджала!

Спочатку
       вони
            називають тебе
                богинею.

Потім
       будують
            заводи.

А потім
       скаржаться,

що атмосфера
       стала
            токсичною!

Марс
       сидів
            у кутку.

Блідий.

Хоча
       зазвичай
            червоний.

— Докторе...

Мені
       страшно.

— Чому?

— Вони
       планують
            колонізувати
                мене!

Юпітер
       зареготав.

— Не хвилюйся!

У тебе
       хоч
            атмосфера
                не така,

щоб їм
       було
            зручно!

Марс
       заплакав
            пиловою
                бурею.

— Вони
       і на Землі
            не вміють
                жити!

А вже
       збираються
            принести

своє
       щастя
            мені!

Нептун
       відсунувся
            подалі.

— Колеги...

Може,
       не будемо
            повідомляти

їм
       мою адресу?

VI. Людство викликають на прийом

Доктор
       натиснув
            кнопку.

— Запросіть
       людство!

Двері
       відчинились.

До кабінету
       увійшли
            троє.

Перший —
       політик.

У дорогому
       костюмі.

З усмішкою,
       яка
            обіцяла
                все.

Другий —
       бізнесмен.

Із калькулятором.

Третій —
       звичайна
            людина.

Без краватки.

Без охорони.

З мозолями
       на руках.

Доктор
       подивився
            на них.

— Хто
       з вас
            представляє
                людство?

Політик
       підскочив.

— Я!

Мене
       обрали!

Бізнесмен
       заперечив:

— Ні!

Я!

Я оплачую
       цей
            процес!

Звичайна
       людина
            мовчала.

Доктор
       запитав:

— А ви?

Вона
       знизала
            плечима.

— Я просто
       живу.

Працюю.

Люблю.

Виховую
       дітей.

Плачу
       податки.

І намагаюсь
       не стати
            таким самим,

як ці
       двоє.

Доктор
       усміхнувся.

— Здається,

тепер
       я розумію,

чому
       ваша планета

ще досі
       існує.

VII. Жінка, яка лікувала планету

А потім
       до кабінету
            зайшла
                вона.

Звичайна
       жінка.

У простому
       пальті.

З маленькою
       дитиною
            за руку.

Доктор
       здивувався.

— А ви
       хто?

Вона
       усміхнулась.

— Я
       вчителька.

— І що
       ви тут
            робите?

— Привела
       дитину

подивитися
       на Землю
            збоку.

Може,
       тоді
            вона зрозуміє,

яка
       в нас
            гарна
                планета.

Дитина
       підійшла
            до Землі.

Подивилась
       на її
            блакитні
                очі.

На хмари.

На океани.

На континенти,
       порізані
            кордонами.

І запитала:

— А чому
       вона
            плаче?

Доктор
       зніяковів.

Політик
       відвів
            очі.

Бізнесмен
       сховав
            калькулятор.

А Земля
       тихо
            відповіла:

— Бо мене
       дуже
            люблять.

Але
       не завжди
            бережуть.

Дитина
       подумала.

А потім
       обійняла
            Землю.

Як могла.

Маленькими
       руками.

І сказала:

— Не плач.

Я виросту.

І спробую
       зробити
            так,

щоб тобі
       було
            краще.

І Земля
       вперше
            за багато
                років

усміхнулась.

VIII. Рецепт для божевільної цивілізації

Доктор Сатурн
       довго
            думав.

Потім
       дістав
            величезний
                рецепт.

І написав:

«ПЛАНЕТА
       ЗЕМЛЯ.

СКАРГИ:

ХРОНІЧНА
       ВТОМА
            ВІД ЛЮДСТВА.

НАДМІРНИЙ
       РІВЕНЬ
            НАСИЛЬСТВА.

ГОСТРА
       НЕСТАЧА
            ЗДОРОВОГО
                ГЛУЗДУ.

СИСТЕМАТИЧНЕ
       ЗЛОВЖИВАННЯ
            БРЕХНЕЮ.

СХИЛЬНІСТЬ
       ДО САМОРУЙНІВНОЇ
            ПОВЕДІНКИ
                ЦИВІЛІЗАЦІЇ».

Доктор
       підкреслив
            останній
                рядок.

— Лікування
       буде
            складним.

Земля
       зітхнула.

— Я готова.

Доктор
       продовжив:

— Призначаю
       вам

тривалий
       курс

людяності.

Щоденно:

одна
       добра справа

без фотографії.

Одна
       чесна
            розмова

без маніпуляцій.

Одна
       посаджена
            деревина

без рекламного
       банера.

Один
       день
            без ненависті

до людини,
       яка
            думає
                інакше.

І хоча б
       один
            щирий
                вчинок

замість
       тисячі
            правильних
                слів.

Земля
       запитала:

— А побічні
       ефекти?

Доктор
       усміхнувся.

— Можливі:

пробудження
       совісті,

зниження
       рівня
            лицемірства,

підвищення
       здатності
            співчувати.

У важких
       випадках —

РАПТОВЕ
       ПОЯВЛЕННЯ
            ЗДОРОВОГО
                ГЛУЗДУ!

IX. Розмова Землі з людиною

Я сидів
       біля Землі.

Вона
       дивилася
            на мене

великими
       океанськими
            очима.

— Ну що,
       поете?

Знову
       будеш
            сваритися
                з Всесвітом?

Я
       зніяковів.

— Можливо.

— А зі мною?

— Ніколи.

Вона
       усміхнулась.

— Брешеш.

Ти постійно
       скаржишся.

То дощ.

То спека.

То холод.

То погода
       не така.

То сонце
       надто
            яскраве.

То зима
       надто довга.

А коли
       я намагаюсь
            захиститися

від того,
       що ви
            зі мною
                робите,

ви називаєте
       це
            катастрофою.

Я опустив
       голову.

— Пробач.

Земля
       засміялася.

— Та нічого.

Я вже
       звикла.

Просто
       іноді
            мені здається,

що ви
       плутаєте
            дім

із безкоштовним
       готелем,

де можна
       зламати
            меблі

і залишити
       відгук:

«СЕРВІС
       НЕ СПОДОБАВСЯ».

Я
       засміявся.

А потім
       замовк.

Бо раптом
       зрозумів:

ми так
       захопилися
            пошуками

нових
       планет,

що забули,
       як
            любити

ту,
       яка вже
            подарувала
                нам життя.

X. Маніфест планетарного здорового глузду

А ТЕПЕР —

СЛУХАЙТЕ!

ГРОМАДЯНИ
       ТРЕТЬОЇ
            ПЛАНЕТИ!

ВОЛОДАРІ
       СМАРТФОНІВ!

ПОВЕЛИТЕЛІ
       АЛГОРИТМІВ!

КОРОЛІ
       СОЦІАЛЬНИХ
            МЕРЕЖ!

ГЕНІЇ,
       ЩО ЗДАТНІ
            РОЗРАХУВАТИ

ТРАЄКТОРІЮ
       ПОЛЬОТУ
            ДО МАРСА,

АЛЕ НЕ МОЖУТЬ
       ДОМОВИТИСЯ
            З СУСІДОМ

ПРО ТИШУ
       ПІСЛЯ
            ДЕСЯТОЇ ВЕЧОРА!

Я ПРИЙШОВ
       ПОВІДОМИТИ
            ВАМ

ПРЕКРАСНУ
       НОВИНУ!

ЗЕМЛЯ
       НЕ БОЖЕВІЛЬНА!

ВОНА
       ПРОСТО
            ВТОМИЛАСЯ
                ВІД НАС!

Від нашої
       вічної
            правоти!

Від наших
       маленьких
            імперій!

Від наших
       величезних
            амбіцій!

Від того,
       що ми
            навчилися

змінювати
       клімат,

але
       не навчилися

змінювати
       власну
            поведінку!

І якщо
       завтра

міжгалактичний
       консиліум

визнає
       людство
            небезпечним

для власного
       існування,

я не стану
       сперечатися
            з діагнозом.

Я лише
       запитаю:

— А МОЖНА
       ЩЕ ОДИН
            ШАНС?!

Бо я
       бачив людей,

які
       рятували
            чужих дітей!

Бачив,
       як лікарі
            не спали
                ночами!

Як рятувальники
       йшли
            у вогонь!

Як учителі
       показували
            дітям
                зорі!

Як незнайомі
       люди

ділилися
       останнім
            шматком
                хліба!

І якщо
       все це
            теж
                людство,

то я
       не готовий

підписати
       йому
            остаточний
                вирок!

Доктор Сатурн
       задумався.

Потім
       закрив
            історію
                хвороби.

Поставив
       печатку.

І сказав:

— Лікування
       можливе.

Але
       потрібна

згода
       пацієнта.

Земля
       подивилася
            на мене.

— Ну що,
       людино?

Погоджуєшся
       лікувати
            свій
                світ?

Я
       опустив
            очі.

Подивився
       на руки.

На серце.

На маленьку
       блакитну
            планету,

яка
       терпляче
            чекала

нашої
       відповіді.

І сказав:

— Так.

Але
       почнемо
            із мене.

А на виході
       з клініки

висів
       новий
            плакат.

Величезний.

На всю
       туманність.

На ньому
       було
            написано:

«ПЛАНЕТА ЗЕМЛЯ
       ПСИХІЧНО
            ЗДОРОВА.

ТЕРМІНОВОГО
       ЛІКУВАННЯ
            ПОТРЕБУЄ
                НЕ ПЛАНЕТА,

А ТЕ,
       ЩО ЛЮДИ
            НАЗИВАЮТЬ
                НОРМАЛЬНИМ
                      ЖИТТЯМ!»