У забутих секторах галактики існує старий жарт: якщо істота має дві руки, дві ноги й обличчя, не поспішай тиснути їй руку. Можливо, це просто ввічлива оболонка, яку вона вдягнула, щоб ти не кричав під час знайомства.

Гібриди, що не мають форм, народилися не як раса у звичному сенсі. У них не було батьківщини, прапора, гімну, непотрібного парламенту й міністерства, яке б урочисто розкрадало бюджет на “підтримку морфологічн ... Читати далі »

Є місця, куди не варто сунути носа. Наприклад, у чорну діру, у чужу сімейну переписку, у меню космічної їдальні третього класу або в міжвимірний портал, на якому дрібним шрифтом написано: “Адміністрація реальності не відповідає за втрату пам’яті, кінцівок, особистості та сенсу життя”.

Але саме туди зазвичай і прямують найвідважніші мандрівники.

Подорожі між вимірами давно п ... Читати далі »

Уявіть істоту, яка не просто не може визначитися, ким бути сьогодні: мислителем, хижаком, пророком чи черговою помилкою еволюції з космічним розмахом. Вона є всім одразу. Вона стоїть у дверях і водночас уже втекла через вікно. Вона говорить правду, бреше, мовчить і залишає по собі записку з вибаченням, написану мовою, яку ще не винайшли.

Такі вони, суперпозиційні істоти — мешканці квантових всесвітів, де реальність поводи ... Читати далі »

У космосі є речі, які краще не чіпати. Наприклад, незнайомі блискучі артефакти, кнопки без підписів, дипломатів із надто білими усмішками та чорні діри, що поводяться так, ніби вони не просто астрономічні об’єкти, а власники елітного клубу для всього, що втратило надію.

Але найнеприємніше починається тоді, коли біля чорної діри з’являються тіні.

Не звичайні тіні, які слухняно леж ... Читати далі »

У нульовій гравітації навіть найпростіший рух стає маленькою філософською катастрофою. На планеті людина може драматично впасти на коліна, кинути квіти до ніг, стати в шеренгу, схилити голову або велично піти в захід сонця, якщо, звісно, захід сонця не зіпсований пилом, податками й сусідом із перфоратором. У космосі все складніше. Тут коліна не падають, квіти не лежать, ноги не завжди знають, де низ, а захід сонця трапляється шістнадцять разів на добу і швидко втр ... Читати далі »

Коли людство вперше вийшло за межі рідної планети, воно взяло із собою не тільки технології, мрії, прапори, інструкції з виживання та запасні фільтри для кисню. Воно, як завжди, прихопило головне: звичку вважати себе центром Всесвіту. Це було мило. Приблизно так само мило, як дивитися, як турист на вулканічній планеті питає місцевого гіда, де тут найближча кав’ярня з мигдалевим молоком.

Колонізація далеких світів швидко д ... Читати далі »

Порт «Тіньова смуга» не значився на туристичних мапах, офіційних навігаційних атласах і списках місць, де цивілізована людина могла б пережити вихідні без втрати кінцівок, гаманця або віри в розумний Всесвіт. Формально це був перевалочний вузол на астероїді СБ-17, що обертався в непривітному поясі між двома торговими коридорами. Неформально це було місто, яке навчилося виживати там, де навіть бактерії подали б скаргу в галактичну санітарну службу.

У галактичній історії є флотилії, які згадують із гордістю. Є бойові кораблі, про які складають гімни, ставлять бронзові пам’ятники й називають ними навчальні академії для майбутніх капітанів, ще не зіпсованих службовими інструкціями. А є Ескадра Червоного Коридору — явище настільки неприємне, що більшість цивілізованих архівів воліє називати її “тим інцидентом із підвищеним рівнем втрат”.

Червоний Корид ... Читати далі »

Коли звичайна цивілізація хоче миру, вона надсилає посла. Коли цивілізація має гроші, комплекси величі та кілька сотень бойових крейсерів у резерві, вона надсилає дипломатичну флотилію. Бо що може краще продемонструвати щирість намірів, ніж сорок блискучих кораблів на орбіті, кожен з яких здатен випадково стерти невеликий материк, якщо капітан чхне біля панелі запуску?

Дипломатичні флотилії у Забутих Галактиках виникли не від м ... Читати далі »

У кожної цивілізації є своя улюблена помилка. Одні будують храми на вулканах, інші винаходять податки, треті вирішують зазирнути в інші виміри й називають це «науковим проривом», хоча насправді це більше схоже на ввічливе стукання у двері будинку, де живе щось старше за час, голодніше за чорну діру і, ймовірно, з дуже поганим настроєм.

Потоки енергії інших вимірів — це не просто фантастичні ріки світла, які кр ... Читати далі »