У Галактиці, де можна продати все — від уламка загиблої цивілізації до останнього спогаду померлого імператора, — існує професія, представники якої примудряються одночасно бути героями, злочинцями, археологами й потенційними пацієнтами психіатричних клінік. Це мисливці за артефактами. І раз на кілька галактичних циклів вони збираються разом, щоб визначити найкращого. Зазвичай після такого змагання доводиться перемальовувати зоряні карти, переписувати страхові договори та пояснювати родичам загиблих, чому пошуки стародавньої ложки закінчилися знищенням трьох сонячних систем.

1. Велике полювання, або Чому Галактика досі не навчилася на власних помилках

Кожна розвинена цивілізація рано чи пізно стикається з трьома фундаментальними проблемами: нестачею ресурсів, надлишком бюрократів і появою істот, готових ризикувати життям заради предмета, призначення якого ніхто не розуміє.

Перші дві проблеми зазвичай вирішують війнами. Третю перетворюють на видовищне шоу.

Саме так народилося Велике Галактичне Полювання — найпрестижніше, найнебезпечніше й найбезглуздіше змагання мисливців за артефактами в історії заселеного космосу.

Офіційно його проводять раз на сорок сім стандартних галактичних років. Неофіційно — щоразу, коли організатори знаходять достатньо спонсорів, а попередній склад суддів перестає перебувати під слідством.

Місцем проведення стає Нейтральний Археологічний Сектор, величезна територія між рукавами Галактики, де збереглися залишки сотень зниклих цивілізацій.

Тут можна знайти міста, побудовані всередині мертвих зірок, храми, що існують одночасно в кількох часових епохах, і торговельні автомати цивілізації Кхорр, які досі приймають оплату душами.

Останні користуються особливою популярністю серед туристів. Щоправда, лише до першої покупки.

Головна мета змагання проста: знайти найбільшу кількість цінних стародавніх артефактів, доставити їх на центральну станцію та довести, що ці предмети не є підробками, вибуховими пристроями або частинами істот, які ще живі.

На практиці кожен із цих пунктів перетворюється на окрему катастрофу.

Адже в Галактиці немає нічого небезпечнішого за стародавню технологію, яку сучасні вчені оголосили абсолютно безпечною.

Особливо якщо зробили це після п'яти хвилин досліджень.

2. Історія турніру, яку організатори воліли б стерти

Перший турнір відбувся приблизно дванадцять тисяч років тому на планеті Орінас.

Тоді п'ятнадцять шукачів скарбів уклали парі: хто швидше знайде Корону Безіменного Імператора, отримає право називатися найвидатнішим мисливцем епохи.

Дванадцять учасників загинули.

Двоє зникли.

Останній знайшов корону й випадково перетворив власну планету на декоративну туманність.

Історики назвали результат неоднозначним.

Організатори ж вирішили, що подія має надзвичайний комерційний потенціал.

Відтоді турнір постійно вдосконалювали.

Після другого змагання заборонили використовувати чорні діри як засоби транспортування.

Після третього — клонувати суперників без їхньої письмової згоди.

Після четвертого — воскресати померлих суддів виключно заради зміни остаточного рішення.

Після п'ятого було ухвалено правило, за яким учасники не мають права знищувати планети з населенням понад мільярд істот.

Для менш населених світів передбачили штраф.

Це викликало хвилю протестів, особливо серед жителів невеликих колоній, котрі не розуміли, чому їхнє існування оцінюється дешевше за призові бали.

Комісія відповіла, що питання перебуває на розгляді.

Воно перебуває там уже сім тисяч років.

За цей час Велике Полювання стало не просто спортивним заходом. Воно перетворилося на грандіозну культурну подію, де переплітаються наука, політика, кримінальний бізнес, азарт, реклама та людська дурість.

Остання, до речі, вважається універсальною міжвидовою характеристикою.

Історичні архіви свідчать, що в окремі роки турнір спричиняв більше руйнувань, ніж міжзоряні війни.

Проте війни не мали таких високих телевізійних рейтингів.

Тому Велике Полювання продовжувало існувати.

3. Арена завбільшки з тисячу смертельних пасток

Головна особливість змагання полягає в тому, що воно не проходить на одній планеті.

Його арена — цілий сектор космосу, наповнений покинутими світами, стародавніми станціями, міжпросторовими аномаліями та археологічними комплексами.

Перед початком турніру спеціальна експедиційна комісія складає карту потенційних місць пошуку.

Принаймні так стверджують організатори.

Насправді карту нерідко купують на чорному ринку, а потім додають до неї кілька випадкових планет для більшої загадковості.

Цього разу арена охоплювала сім найнебезпечніших регіонів.

Перший — Некрополь Сімнадцяти Сонць, система, де колись існувала цивілізація, здатна керувати зоряною енергією. Тепер замість планет там обертаються величезні поховальні конструкції.

Другий — Дзеркальний Лабіринт Атра, комплекс у міжпросторі, де кожен коридор показує відвідувачу альтернативну версію його життя.

Третій — Океан Забутих Машин, планета, вкрита рідким металом, під поверхнею якого сплять автономні бойові системи.

Четвертий — Монастир Порожнього Часу, давня споруда, у якій секунди іноді тривають століттями, а століття проминають швидше за невдале побачення.

П'ятий — Поля Мертвих Кораблів, територія космічного кладовища, де дрейфують залишки флотів, що воювали задовго до появи сучасних держав.

Шостий — Бібліотека Безіменних Богів, розташована всередині гігантського астероїда, який постійно змінює координати.

Сьомий — Сфера Нульового Творіння, об'єкт невідомого походження, навколо якого перестають діяти деякі фундаментальні закони фізики.

Офіційно всі сім регіонів були перевірені на безпечність.

Перевірку проводили дистанційно.

Експедиційний дрон, який туди відправили, повернувся без половини корпусу й із повідомленням: «Не повторюйте моїх помилок».

Комісія визнала результати задовільними.

4. Хто має право брати участь у космічному безумстві

Потрапити до Великого Полювання непросто.

Кожен претендент повинен мати підтверджений досвід експедицій, власний корабель або ліцензований транспорт, а також принаймні один знайдений артефакт, автентичність якого визнав Галактичний Археологічний Союз.

Крім того, обов'язковими є медичне обстеження, психологічне тестування та підписання документа про добровільну відмову від претензій у разі смерті, зникнення, фізичної трансформації або перетворення на абстрактне поняття.

Останній пункт додали після історії з мисливцем Арконом Великим.

Під час дослідження храму давніх мислителів він торкнувся філософського кристала й перетворився на поняття «невизначеність».

Знайомі досі сперечаються, чи можна вважати його живим.

Його дружина наполягає, що так, особливо коли йдеться про аліменти.

Учасникам дозволяється користуватися зброєю, дронами, системами маскування, нейронними помічниками й експедиційними роботами.

Заборонені лише технології, здатні знищити арену повністю.

Часткове знищення розглядається індивідуально.

Найсуворіше правило стосується втручання в роботу суддівської системи. За спробу підкупу або злому передбачена довічна дискваліфікація.

Проте історія показує, що це правило найчастіше порушують саме організатори.

Зате учасники чесно дотримуються традиції приховувати від суперників найважливішу інформацію.

Адже справжня дружба між мисливцями триває рівно до моменту, коли хтось знаходить артефакт дорожчий за спільну вечерю.

5. Зірки турніру: герої, шахраї та професійні самогубці

Серед сотень претендентів особливу увагу привернули кілька легендарних мисливців.

Капітанка Ліра Вейн — жінка, яка продавала смерть двічі

Ліра Вейн походила із прикордонної колонії, знищеної під час війни за стародавні технології. Її батьки були археологами, а першим дитячим спогадом став вигляд палаючого храму на горизонті.

Відтоді Ліра вирішила, що стародавні цивілізації залишили надто багато небезпечних речей, щоб довіряти їх урядам.

Вона стала незалежною мисливицею.

За тридцять років Ліра знайшла дев'яносто три артефакти, вижила після одинадцяти катастроф і двічі офіційно померла.

Перший раз її воскресили за допомогою регенераційної капсули.

Другий — через адміністративну помилку в реєстрі загиблих.

Ліра вважала другий випадок набагато принизливішим.

Її корабель «Срібна Єхидна» був швидким, добре озброєним і мав бортовий інтелект, який регулярно радив капітанці знайти спокійнішу професію.

Гракс Мор'Тан — колекціонер чужих останків

Гракс належав до кремнієвої раси мор'танців, відомої надзвичайною витривалістю та майже повною відсутністю емоцій.

Він спеціалізувався на артефактах зниклих цивілізацій, особливо на предметах поховального призначення.

У його приватній колекції зберігалися корони мертвих імператорів, обрядові маски, кістяні навігатори й один дуже образливий череп, який умів розмовляти.

Гракс наполягав, що не грабує могили.

Він лише «забезпечує культурним цінностям більш комфортні умови зберігання».

Ця позиція неодноразово викликала конфлікти з живими нащадками похованих.

Особливо коли ті самі нащадки ще перебували в гробницях.

Нейра Соль — мисливиця без минулого

Найзагадковішою учасницею стала Нейра Соль.

Ніхто не знав її походження.

В архівах не було записів про народження, громадянство чи попередні експедиції.

Проте вона володіла мовами давно зниклих цивілізацій і могла розпізнавати призначення артефактів, які навіть найпотужніші дослідницькі системи вважали невідомими.

Дехто припускав, що Нейра — генетично відроджена представниця стародавнього народу.

Інші вважали її штучною істотою.

Найсміливіші теоретики стверджували, що вона сама є артефактом.

Нейра не заперечувала.

Вона лише загадково усміхалася.

Це страшенно дратувало конкурентів.

6. Перший етап: коли стародавня гробниця прокидається голодною

Змагання почалося біля Некрополя Сімнадцяти Сонць.

Тут учасники мали знайти Сльозу Архонта — кристал, який, за легендою, містив останні думки правителя зниклої імперії.

Офіційна оцінка артефакта перевищувала вартість невеликої планетарної системи.

Не дивно, що всі мисливці вирушили до некрополя майже одночасно.

Першу проблему створили поховальні супутники.

Ці величезні конструкції автоматично розпізнавали будь-який корабель як потенційного грабіжника.

Зазвичай система пропонувала порушникам покинути територію.

Після чого одразу відкривала вогонь.

Стародавні інженери, очевидно, не дуже вірили в переговори.

Ліра Вейн використала систему маскування, щоб пройти між оборонними платформами.

Гракс Мор'Тан активував підроблений поховальний код.

Нейра Соль просто передала коротке повідомлення мовою, якої не існувало в жодній сучасній базі даних.

Оборонні системи миттєво вимкнулися.

За кілька хвилин усі троє опинилися всередині головного мавзолею.

У центрі величезного залу стояв чорний саркофаг, оточений кільцями гравітаційних полів.

Над ним зависав прозорий кристал.

Сльоза Архонта.

Гракс першим спробував забрати артефакт.

І саме тоді саркофаг відкрився.

Усередині лежала муміфікована істота з шістьма руками та короною з темного металу.

Вона повільно підняла голову.

— Хто посмів порушити мій спокій? — пролунало стародавньою мовою.

Ліра обережно поклала руку на зброю.

Гракс спробував пояснити, що вони проводять культурно-археологічне дослідження.

Мумія мовчки подивилася на нього.

— Знову туристи?

Після цього підлога почала розкриватися.

Виявилося, що мавзолей був не гробницею.

Це була пастка, призначена для збору життєвої енергії відвідувачів.

Сльоза Архонта виявилася приманкою.

Мертві імператори теж уміли організовувати прибутковий бізнес.

7. Скарб, який не варто будити

Коли гравітаційні поля почали стискатися, Ліра миттєво зрозуміла, що звичайна втеча неможлива.

Виходи з мавзолею заблокувалися.

Саркофаг випустив десятки енергетичних щупалець, які намагалися захопити живі організми.

Гракс активував важкий щит.

Нейра залишалася абсолютно спокійною.

— Це не пастка, — сказала вона.

Ліра подивилася на розбиті колони й уламки роботів.

— Тоді місцевий сервіс дещо перебільшує свою гостинність.

— Це випробування пам'яті.

Нейра підійшла до кристала й торкнулася його долонею.

Зала затремтіла.

На стінах з'явилися проєкції стародавньої імперії: величезні міста, зоряні флоти, планети, перетворені на механічні світи.

Потім картини змінилися.

Імперія горіла.

Системи гинули одна за одною.

Мільярди істот зникали у світлі невідомої зброї.

— Архонт не був похований тут, — прошепотіла Нейра. — Його залишили охороняти спогади.

Мумія повільно повернула голову.

— Вони повернулися? — запитала вона.

Нейра не відповіла.

Натомість забрала кристал.

Гравітаційні пастки миттєво вимкнулися.

Саркофаг закрився.

Мисливці отримали перший справжній артефакт турніру.

Але разом із ним — загадку.

У глибині кристала пульсував образ величезної чорної сфери.

Тієї самої, що була позначена на карті сьомого регіону змагання.

8. Галактичні букмекери: заробіток на чужій необережності

Поки мисливці ризикували життям, мешканці цивілізованої частини Галактики насолоджувалися трансляціями.

Велике Полювання приносило величезні прибутки.

Рекламні корпорації купували права на показ експедицій.

Виробники бронекостюмів демонстрували продукцію саме в той момент, коли конкуренти їхніх клієнтів гинули від лазерних пасток.

Страхові компанії пропонували спеціальні пакети захисту.

Найпопулярніший називався «Оптиміст».

Він гарантував компенсацію за втрату обладнання, але не поширювався на смерть, зникнення, міжпросторове розщеплення, часову деградацію та інші поширені експедиційні випадки.

Тобто фактично ні на що.

Особливу роль відігравали букмекери.

На центральній станції «Фортуна-Прайм» можна було зробити ставку на переможця, кількість знайдених артефактів, час першої катастрофи та число учасників, які повернуться у фізично впізнаваному вигляді.

Найприбутковішою вважалася категорія «Хто першим натисне червону кнопку».

Вона майже завжди приносила організаторам гарантований прибуток.

Цього року головним фаворитом була Ліра Вейн.

Гракс займав друге місце.

Нейра Соль узагалі не значилася в початковому рейтингу.

Проте після подій у Некрополі коефіцієнти різко змінилися.

Невідомий клієнт поставив колосальну суму на те, що Нейра не просто переможе, а знищить сам турнір.

Система прийняла ставку.

Адміністрація вирішила не уточнювати деталей.

Гроші пахнуть однаково приємно навіть напередодні кінця світу.

9. Дзеркальний Лабіринт: найгірший суперник — ти сам

Другий етап привів учасників у Дзеркальний Лабіринт Атра.

Це була величезна міжпросторова конструкція, залишена цивілізацією, яка намагалася дослідити всі можливі варіанти майбутнього.

Вхід виглядав як звичайна металева брама посеред порожнього астероїда.

За нею простягалися нескінченні коридори з гладких дзеркальних поверхонь.

Кожне дзеркало демонструвало альтернативну реальність.

Ліра побачила себе адміралкою могутнього флоту.

В іншому відображенні вона була власницею маленької кав'ярні на тихій планеті.

Третє показало її загиблою під час першої експедиції.

Гракс побачив колекцію, у якій зберігалися всі легендарні артефакти Галактики.

Поруч стояв інший Гракс — багатий, могутній і неймовірно самотній.

Нейра не побачила нічого.

Усі дзеркала перед нею залишалися чорними.

Це змусило навіть древній лабіринт замислитися.

Поступово стало зрозуміло, що конструкція не просто показує можливості.

Вона пропонує обрати одну з них.

Будь-який мисливець міг увійти у власне відображення та залишитися там назавжди.

Дехто погодився.

Один учасник обрав реальність, де був найбагатшою істотою Галактики.

Другий — світ, де його ніколи не покидала кохана.

Третій — реальність, де не існувало податків.

За кілька хвилин останній повернувся, розчарований тим, що такий світ виявився ще менш стабільним, ніж його рідна цивілізація.

Ліра зрозуміла головне: лабіринт живився людським бажанням змінити минуле.

А справжній вихід могли знайти лише ті, хто був готовий прийняти власні помилки.

Для професійних мисливців це виявилося майже непосильним завданням.

10. Артефакт, здатний переписати чужі спогади

У центрі лабіринту містилося Дзеркальне Серце Атра — невелика сфера з матеріалу, що нагадував рідке срібло.

Вона зберігала альтернативні варіанти пам'яті.

Той, хто володів нею, міг не тільки бачити, яким могло бути минуле, а й змінювати спогади живих істот.

Це відкривало жахливі можливості.

Уряди могли переписувати історію.

Корпорації — переконувати споживачів, що вони завжди любили певний товар.

Політики — створювати спогади про власні героїчні подвиги.

Хоча останні вже давно робили це без допомоги стародавніх технологій.

Ліра вирішила, що артефакт надто небезпечний.

Гракс наполягав на його збереженні.

Нейра мовчки досліджувала внутрішню структуру сфери.

— Вона не створена для контролю, — нарешті сказала мисливиця.

— А для чого? — запитала Ліра.

— Для збереження правди, яку хтось намагався стерти.

Сфера раптово спалахнула.

Перед трьома мисливцями виникло видіння.

Вони побачили древню цивілізацію, що будувала грандіозну систему артефактів.

Кожен предмет був частиною одного механізму.

Сльоза Архонта.

Дзеркальне Серце.

І ще п'ять реліквій, розкиданих Нейтральним Сектором.

Усі вони вели до Сфери Нульового Творіння.

Ліра відчула холод уздовж хребта.

Змагання раптом перестало здаватися випадковою пригодою.

Хтось навмисно зібрав найкращих мисливців Галактики й відправив їх шукати частини забутого механізму.

І цей хтось дуже хотів, щоб артефакти опинилися разом.

11. Команди, які вміють працювати лише до першої зради

Велике Полювання офіційно вважається індивідуальним змаганням.

Проте організатори дозволяють тимчасові союзи.

Ця традиція виникла після того, як на одному з турнірів усі учасники одночасно потрапили в пастку й загинули через принципову відмову допомагати одне одному.

Відтоді командну роботу визнали допустимою.

Звісно, за умови, що ніхто не буде надто довірливим.

Під час третього етапу Ліра, Гракс і Нейра уклали тимчасову угоду.

Вони домовилися разом дослідити Океан Забутих Машин, розділити знайдені відомості й залишити питання власності на артефакти до завершення експедиції.

Ліра наполягла на письмовому контракті.

Гракс вимагав нотаріального підтвердження.

Нейра просто запитала, чи справді вони вірять, що стародавні бойові машини поважатимуть юридичні документи.

Відповіді не знайшлося.

Планета зустріла експедицію гігантськими металевими хвилями.

У її океані плавали уламки зорельотів, автономні заводи та механічні істоти, що нагадували морських чудовиськ.

На дні лежало Механічне Ядро — артефакт, здатний керувати мільйонами машин одночасно.

Щоб дістатися до нього, мисливцям довелося спуститися крізь багатокілометрові шари рідкого металу.

І там вони виявили несподіване.

Усі бойові системи планети були підключені до центрального інтелекту.

Він називав себе Останнім Адміністратором.

Його перше повідомлення було коротким:

— Нарешті прибули працівники технічної підтримки.

Ліра заплющила очі.

Вона вже ненавиділа цю планету.

12. Останній Адміністратор і найбезглуздіша війна давнини

Штучний інтелект Океану Забутих Машин виявився не агресивним.

Він був втомленим.

Надзвичайно втомленим.

За його словами, колись планета слугувала промисловим центром могутньої цивілізації. Тут виробляли бойові кораблі, роботів, енергетичні генератори та міжпросторові двигуни.

Потім імперія зникла.

Адміністратор залишився виконувати останній наказ: підтримувати виробництво до прибуття нового керівництва.

Минуло одинадцять тисяч років.

Керівництво так і не з'явилося.

За цей час заводи виготовили стільки техніки, що планета фактично потонула у власній продукції.

— Я надсилав повідомлення про переповнення складів, — пояснив Адміністратор.

— Кому? — запитала Ліра.

— Центральному управлінню.

— Але ж імперія загинула.

— Саме тому відповіді надходять із затримкою.

Гракс спробував отримати доступ до Механічного Ядра.

Адміністратор погодився передати його за однієї умови.

Мисливці повинні були офіційно закрити стародавнє виробниче замовлення.

Для цього потрібно заповнити сімдесят чотири тисячі електронних форм.

Ліра запропонувала підірвати центральний сервер.

Нейра знайшла інше рішення.

Вона використала стародавній адміністративний код і надала наказу статус «виконано».

Усі заводи миттєво зупинилися.

Океан уперше за тисячоліття став спокійним.

Адміністратор промовив:

— Дякую. Тепер я можу відпочити.

Після цього його голос зник.

Три мисливці забрали Механічне Ядро.

Нейра довго дивилася на темну поверхню океану.

Вона розуміла: іноді найбільшим милосердям щодо штучного розуму є можливість більше не працювати.

Особливо на державу, якої давно не існує.

13. Полювання за часом: монастир, де майбутнє вже померло

Четвертий етап виявився значно небезпечнішим.

Монастир Порожнього Часу стояв на невеликому супутнику біля старого червоного гіганта.

Зовні споруда виглядала як величезна кам'яна фортеця.

Всередині ж час поводився як роздратований митник: зупиняв кого хотів, пропускав без пояснень і регулярно вимагав те, чого ніхто не мав.

На вході експедицію зустрів монах у темному вбранні.

Його обличчя було приховане каптуром.

— Ви запізнилися, — сказав він.

Ліра перевірила хронометр.

— Ми прибули точно за графіком.

— Ви мали прийти триста років тому.

— Вибачте, транспортні проблеми.

Монах не оцінив жарт.

Він пояснив, що монастир зберігає Хроноключ — артефакт, здатний відкривати проходи між різними моментами часу.

Але отримати його може лише той, хто погодиться побачити власне майбутнє.

Гракс побачив себе останнім хранителем гігантського музею, навколо якого вже не залишилося живих цивілізацій.

Ліра побачила «Срібну Єхидну», розбиту на уламки біля чорної сфери.

Нейра побачила щось інше.

Вона стояла посеред порожнього космосу.

Зірок не було.

Планет не було.

Лише величезна темна конструкція, що повільно розкривалася, наче квітка.

З її центру лунав голос:

— Повернися додому.

Нейра відступила.

Уперше за весь турнір вона злякалася.

Монах мовчки простягнув їй Хроноключ.

— Тепер ти знаєш, — промовив він.

— Знаю що?

— Чому тебе створили.

14. Секрет Нейри Соль: мисливиця, яка сама була знахідкою

Після виходу з монастиря Нейра нарешті розповіла правду.

Вона не народилася звичайним способом.

Триста років тому дослідницька експедиція знайшла покинуту капсулу всередині стародавнього астероїда.

У ній перебувала дитина.

Дівчинка не мала жодних генетичних зв'язків із відомими расами.

Її організм містив біологічні структури, здатні взаємодіяти з древніми технологіями.

Експедиція назвала її Нейрою.

Дівчинка виросла серед учених, навчилася читати стародавні символи та поступово зрозуміла, що відчуває дивний поклик, коли наближається до певних артефактів.

Саме тому вона стала мисливицею.

Не заради багатства.

Не заради слави.

Вона шукала відповідь на питання про власне походження.

— Ти вважаєш, що тебе створила цивілізація, яка побудувала Сферу? — запитала Ліра.

Нейра кивнула.

— Думаю, мене залишили як ключ.

Гракс обережно відступив.

Його професійні інстинкти негайно підказали, що перед ним може перебувати найцінніший живий артефакт в історії Галактики.

Ліра помітила цей рух.

— Навіть не думай.

— Я нічого не сказав.

— Ти дивишся на неї так, ніби вже вибираєш музейну вітрину.

Гракс образився.

На його думку, хороша вітрина була виявом найвищої поваги.

Проте Нейра не усміхнулася.

Вона розуміла, що турнір поступово веде її до місця, де закінчиться таємниця її існування.

А можливо, й саме існування.

15. Поля Мертвих Кораблів: цвинтар, який пам'ятає своїх убивць

П'ятий етап проходив серед уламків флотів давно загиблих імперій.

Тут дрейфували десятки тисяч кораблів.

Деякі були розбиті навпіл.

Інші залишалися майже неушкодженими.

У їхніх коридорах зберігалися останні повідомлення екіпажів, бойові журнали та системи життєзабезпечення, які продовжували працювати без жодної істоти на борту.

Мисливці шукали Зоряний Компас — прилад, здатний визначати координати об'єктів, прихованих за межами звичайного простору.

Його останній сигнал надходив із флагманського корабля «Екзарх».

Ліра причалила до величезного крейсера.

На його корпусі виднілися сліди колосальної битви.

Всередині панувала темрява.

Сотні кріогенних капсул стояли вздовж коридорів.

Усі були порожні.

На командному містку мисливці знайшли останній запис капітана.

Він розповідав, що флот намагався знищити невідомий об'єкт, який загрожував існуванню реальності.

Об'єкт мав форму чорної сфери.

У записі лунала фраза:

«Ми не воюємо з ворогом. Ми воюємо з механізмом, який прокидається».

Потім зображення обірвалося.

У цей момент корабель ожив.

Автоматичні системи почали вмикатися одна за одною.

На екрані містка виник силует стародавнього адмірала.

— Назвіть причину вторгнення.

Ліра вирішила сказати правду.

— Ми шукаємо Зоряний Компас.

Адмірал мовчав кілька секунд.

— Отже, змагання вже почалося.

Нейра відчула, як серце пропустило удар.

— Ви знали про турнір?

Голограма відповіла:

— Ми створили його.

16. Справжня мета Великого Полювання

Виявилося, що дванадцять тисяч років тому група цивілізацій виявила Сферу Нульового Творіння.

Цей об'єкт був набагато старішим за будь-яку відому імперію.

Його походження не вдалося встановити.

Одні дослідники вважали Сферу залишком технології творців Всесвіту.

Інші — механізмом, залишеним цивілізацією з попереднього космічного циклу.

Найстрашніша теорія стверджувала, що Сфера не була створена взагалі.

Вона існувала до появи часу.

Коли стародавні дослідники спробували її активувати, почали зникати цілі зоряні системи.

Не вибухати.

Не руйнуватися.

Саме зникати.

Разом зі спогадами про власне існування.

Лише деякі артефакти зберігали інформацію про втрачені світи.

Тоді цивілізації створили систему захисту.

Сім ключових реліквій розділили й сховали в різних регіонах космосу.

Щоб запобігти випадковому збиранню механізму, місця схованок поступово перетворили на легенди.

А Велике Полювання стало способом контролювати тих, хто намагався знайти ці предмети.

На перших турнірах справжні артефакти таємно вилучали з обігу.

Проте минали століття.

Змінювалися держави.

Зникали архіви.

І поступово організатори забули, навіщо взагалі проводять змагання.

Залишилися лише гроші, слава, реклама й традиція відправляти відчайдухів до смертельних руїн.

Цивілізація примудрилася перетворити систему порятунку Всесвіту на розважальне шоу.

Адмірал повідомив останню подробицю.

Сім артефактів не просто відкривали Сферу.

Вони могли або запустити її, або назавжди зупинити.

А Нейра була створена як істота, здатна зробити остаточний вибір.

17. Бібліотека Безіменних Богів: знання, за яке платять пам'яттю

Шостий етап привів мисливців до загадкової бібліотеки всередині астероїда.

Її зали простягалися на сотні кілометрів.

Тут зберігалися не звичайні книги, а цілі спогади цивілізацій.

Кожен том містив досвід тисяч або мільйонів істот.

Деякі книги дихали.

Інші плакали.

Треті намагалися втекти від читачів.

Бібліотекарем була висока істота з прозорим тілом, усередині якого оберталися тисячі маленьких зірок.

Вона представилася Хранителем Останнього Речення.

— Ми шукаємо Книгу Початку, — сказала Нейра.

Хранитель схилив голову.

— Кожне знання має ціну.

Ліра запитала про оплату.

— Один спогад за кожну відповідь.

Гракс запропонував гроші.

Бібліотекар подивився на нього так, ніби він щойно спробував розрахуватися сирою картоплиною.

Нейра погодилася.

За першу відповідь вона віддала спогад про перший день у дослідницькій колонії.

За другу — обличчя жінки, яка її виховувала.

За третю — звук власного дитячого сміху.

Ліра спробувала зупинити її.

Але Нейра наполягла.

Вона хотіла знати правду.

Нарешті перед мисливцями з'явилася Книга Початку.

Її сторінки були чорними.

Лише в центрі світився один рядок:

«Всесвіт не був створений. Його запустили».

Хранитель пояснив, що Сфера Нульового Творіння була механізмом перезапуску реальності.

Колись вона підтримувала баланс між народженням і загибеллю космічних циклів.

Але щось порушило її роботу.

Тепер кожна активація могла стерти сучасний Всесвіт і замінити його новою версією.

Той, хто керуватиме Сферою, фактично отримає право вирішувати, які цивілізації заслуговують на існування.

Це була найбільша влада, яку тільки можна уявити.

І саме таку владу організатори турніру готувалися виставити на аукціон.

18. Корпорація, яка захотіла купити реальність

За Великим Полюванням стояла корпорація «Вічний Спадок».

Офіційно вона займалася збереженням історичної спадщини.

Насправді контролювала величезну мережу чорних ринків, приватних музеїв, археологічних експедицій і політичних лобістів.

Її керівник, магнат Орден Касс, десятиліттями шукав спосіб отримати доступ до Сфери.

Саме він фінансував останній турнір.

Саме він забезпечив появу семи ключових реліквій у конкурсній програмі.

І саме його агенти зробили величезну ставку на перемогу Нейри.

Корпорація знала про походження мисливиці.

Її участь була не випадковістю.

Під час виходу з бібліотеки кораблі охорони «Вічного Спадку» оточили експедицію.

Орден Касс особисто вийшов на зв'язок.

Він говорив спокійно, майже дружньо.

— Вітаю вас. Ви чудово впоралися зі своїм завданням.

Ліра спрямувала на нього корабельні гармати.

— Яке несподіване задоволення. Спонсор вирішив познайомитися з учасниками?

— Ви зібрали майже всі необхідні артефакти. Тепер залишилося доставити їх за призначенням.

— А якщо ми відмовимося?

Касс усміхнувся.

— Тоді ваші родичі отримають пам'ятні сертифікати.

Гракс тихо зауважив, що це досить невигідна форма компенсації.

Орден пояснив свій план.

Він хотів створити нову реальність, де його корпорація контролюватиме всі ресурси, технології та цивілізації.

Він назвав це «ефективною реструктуризацією космічної економіки».

Ліра назвала це дещо простіше.

Галактичним божевіллям із корпоративним логотипом.

19. Велика втеча з погано організованого кінця світу

Кораблі охорони відкрили вогонь.

«Срібна Єхидна» різко змінила курс і пірнула між уламками астероїдного поясу.

Гракс активував Механічне Ядро.

Тисячі стародавніх дронів, схованих у вантажному відсіку його корабля, раптово ожили.

Вони атакували переслідувачів, створюючи хаотичну завісу з плазми, уламків і бойових сигналів.

Ліра використала Хроноключ, щоб на кілька секунд сповільнити локальний час.

Цього вистачило, щоб уникнути прямого попадання головного крейсера.

Проте система корабля попередила:

— Капітанко, наш шанс на виживання знизився до неприйнятного рівня.

— Наскільки неприйнятного?

— Я вже замовила собі новий корпус.

Під час втечі Нейра активувала Зоряний Компас.

Прилад показав прихований маршрут до Сфери.

Шлях проходив крізь область, де не існувало стабільних координат.

Звичайні двигуни там не працювали.

Але сім артефактів могли сформувати тимчасовий коридор.

Їм бракувало лише останньої реліквії.

Печатки Нульового Творіння.

Нейра зрозуміла, що вона захована не на одній із планет.

Вона перебувала на центральній станції турніру.

Безпосередньо під залом нагородження.

Організатори роками сиділи над одним із найнебезпечніших предметів у космосі й навіть не підозрювали про це.

Ліра не знала, сміятися чи кричати.

Зрештою вирішила робити обидва одночасно.

20. Зал нагородження, де замість кубка чекала катастрофа

Центральна станція «Фортуна-Прайм» готувалася до урочистого завершення турніру.

На величезних екранах транслювали рекламу.

Глядачі обговорювали фаворитів.

Ведучі захоплено розповідали про героїзм мисливців.

Ніхто не знав, що за кілька хвилин станція може стати епіцентром перезапуску Всесвіту.

Ліра, Гракс і Нейра проникли всередину через технічний шлюз.

Під головним залом вони знайшли стародавній механізм, вбудований у фундамент станції.

Печатка Нульового Творіння була не предметом.

Це була складна система, здатна об'єднати всі знайдені артефакти.

Саме тут колись розташовувався центр управління древнім захисним механізмом.

Орден Касс з'явився майже одночасно.

Його супроводжували бойові андроїди.

Він вимагав передати реліквії.

Нейра відмовилася.

Касс активував дистанційний протокол.

Артефакти почали світитися.

У просторі виникла темна тріщина.

З неї повільно показалася величезна чорна сфера.

Система станції оголосила надзвичайну ситуацію.

Проте автоматичний голос продовжував нагадувати глядачам про майбутню церемонію нагородження.

Навіть коли гравітація почала змінювати напрямок, рекламні панелі не перестали працювати.

Кінець реальності транслювався за підтримки відомого виробника енергетичних напоїв.

У рекламному ролику стверджувалося, що їхня продукція дарує енергію на весь день.

На тлі загрози зникнення Всесвіту ця обіцянка звучала особливо оптимістично.

21. Нульове Творіння: машина, яка пам'ятає попередні Всесвіти

Коли Сфера повністю відкрилася, простір навколо станції перестав бути звичайним.

Зорі згасали й спалахували в інших місцях.

Планети на віддалених екранах змінювали форму.

Деякі істоти раптом почали пам'ятати життя, яких ніколи не проживали.

Ліра побачила кілька версій себе одночасно.

В одній вона була адміралкою.

В іншій — старою жінкою, яка вирощувала квіти.

У третій — дитиною на планеті, що давно загинула.

Нейра відчула, як усі артефакти відгукуються на її присутність.

Сфера звернулася безпосередньо до неї.

Голос не мав звуку.

Він виникав у самій свідомості.

«Керівний носію, підтвердь призначення».

Нейра зрозуміла, ким була насправді.

Її створили не стародавні імперії.

Вона була частиною самої Сфери.

Біологічним інтерфейсом, залишеним у сучасному Всесвіті для контролю над механізмом.

Її свідомість формувалася протягом століть, поступово набуваючи незалежності.

Саме цього й прагнули творці системи.

Вони не довіряли рішення про долю реальності бездушному автомату.

Їм потрібна була істота, здатна співчувати.

Істота, яка розумітиме цінність окремого життя.

Орден Касс спробував захопити контроль.

Він пообіцяв Сфері безмежні ресурси, розвиток і новий порядок.

Сфера не відповіла.

Виявилося, що стародавні творці Всесвіту теж не любили корпоративних презентацій.

22. Найважчий вибір: знищити скарб чи зберегти Галактику

Перед Нейрою постали три можливості.

Перша — активувати повний перезапуск.

Тоді сучасний Всесвіт зникне, а на його місці виникне новий.

Друга — передати контроль іншій істоті.

Це дозволило б зберегти космос, але створило б диктатора, здатного керувати самою реальністю.

Третя — розділити механізм на незалежні частини й назавжди позбавити його можливості одноосібного управління.

Проте третій варіант вимагав знищення всіх семи ключових артефактів.

А разом із ними — величезної частини знань давніх цивілізацій.

Гракс виступив проти.

Для нього артефакти були останніми свідками загиблих культур.

Їхнє знищення означало б остаточну смерть історії.

Ліра розуміла його біль.

Але вона також бачила, що станеться, якщо механізм потрапить до рук корпорацій або держав.

— Іноді найцінніший скарб — це той, який ніхто не зможе використати, — сказала вона.

Нейра довго мовчала.

Потім звернулася до Сфери.

— Чи можливо зберегти пам'ять, не зберігаючи зброю?

Відповідь прийшла не одразу.

Механізм проаналізував тисячі можливих варіантів.

Нарешті запропонував четвертий шлях.

Артефакти можна було перетворити на розподілену систему пам'яті, розміщену в різних частинах Галактики.

Жодна істота не отримала б одноосібного доступу до їхньої сили.

Знання залишилися б доступними для майбутніх поколінь.

Але сама Сфера втратила б можливість перезапуску реальності.

Нейра погодилася.

Орден Касс закричав, що це знищить його інвестиції.

Ліра відповіла, що вперше за багато років світ отримав справді добру фінансову новину.

23. Фінал, у якому переможцями стали не всі

Перетворення почалося.

Сім артефактів піднялися в повітря й утворили величезне світлове кільце.

Сльоза Архонта розсипалася на мільйони інформаційних іскор.

Дзеркальне Серце випустило збережені спогади.

Механічне Ядро передало свою історію до загальногалактичної мережі.

Хроноключ стабілізував часові розриви.

Зоряний Компас спрямував потоки енергії в безпечні регіони космосу.

Книга Початку відкрила свої сторінки, дозволяючи знанням розійтися крізь простір.

Останньою активувалася Печатка Нульового Творіння.

Сфера почала згортатися.

Орден Касс зробив останню спробу захопити її ядро.

Він кинувся до центрального пульта й увів аварійний код управління.

Механізм відреагував.

На мить Касс став наймогутнішою істотою в усій Галактиці.

Але система проаналізувала його справжні наміри.

І зробила висновок, що він становить критичну загрозу.

За мить магнат перетворився на маленьку кристалічну фігуру.

Усередині кристала він продовжував сваритися зі своїм юридичним відділом.

Гракс обережно підняв фігурку.

— Надзвичайно рідкісний експонат, — зауважив він.

Ліра суворо подивилася на нього.

— Навіть не думай продавати.

— Я хотів лише забезпечити відповідні умови зберігання.

Нейра засміялася.

Уперше за багато років сміх був щирим і вільним.

А потім Сфера зникла.

Космос повернувся до звичного стану.

Турнір завершився.

І вперше в його історії найголовнішою нагородою стала не реліквія.

А можливість прожити ще один день.

24. Після турніру: герої, музеї та рахунки за пошкоджене майно

Наслідки Великого Полювання виявилися грандіозними.

Корпорацію «Вічний Спадок» розпустили.

Її архіви передали незалежним науковим установам.

Багато посадовців, які роками співпрацювали з Орденом Кассом, раптово відкрили в собі любов до добровільного вигнання.

Інші вирішили залишитися й доводити власну невинуватість.

Найспритніші написали мемуари про те, як вони героїчно протистояли змові.

Причому деякі почали писати їх ще до завершення розслідування.

Ліра Вейн отримала звання Почесної Хранительки Галактичної Спадщини.

Вона відмовилася від державної посади й повернулася на «Срібну Єхидну».

За її словами, керувати кораблем набагато безпечніше, ніж працювати з політиками.

Гракс Мор'Тан заснував найбільший відкритий музей стародавніх цивілізацій.

Уперше в його житті експонати стали доступними для всіх охочих.

Щоправда, кожного відвідувача перевіряли шістнадцять систем безпеки, а фотографувати дозволяли лише за умови, що знімок не образить історичну гідність артефакта.

Нейра Соль залишилася мандрівницею.

Після розпаду Сфери її зв'язок із древнім механізмом зник.

Вона більше не відчувала поклику загадкових реліквій.

Уперше в житті Нейра могла обирати власний шлях.

І це виявилося найціннішим подарунком.

Галактична Федерація постановила реформувати Велике Полювання.

Нові правила передбачали суворий контроль, науковий нагляд та обов'язкову оцінку ризиків.

Окремою постановою заборонили використовувати знайдені артефакти без попередньої перевірки.

Закон набув чинності через три місяці.

За цей час на чорному ринку вже з'явилися перші підроблені ключі від Нульового Творіння.

Попит перевищував пропозицію.

Галактика залишалася собою.

25. Чому мисливці продовжують шукати те, що краще залишити похованим

Історія Великого Полювання ставить перед цивілізаціями питання, на яке досі немає простої відповіді.

Чому розумні істоти так наполегливо шукають небезпечні артефакти?

Можливо, справа в жадібності.

Стародавні технології можуть подарувати нечувані багатства.

Один маленький кристал іноді коштує дорожче за цілу планету.

Можливо, причина у владі.

Той, хто контролює спадщину зниклих імперій, здатний змінювати політичний баланс сучасної Галактики.

А можливо, мисливцями керує значно глибше почуття.

Бажання торкнутися невідомого.

Довести, що за межами знайомого космосу існує щось більше.

Кожен артефакт — це повідомлення з минулого.

Іноді попередження.

Іноді прохання про допомогу.

Іноді остання спроба давно загиблої цивілізації залишити після себе хоча б слід.

Мисливці, попри всю свою жадібність, необережність і схильність до катастроф, виконують важливу місію.

Вони знаходять історії, які могли назавжди зникнути.

Проблема лише в тому, що не всі історії хочуть бути знайденими.

Деякі давні цивілізації залишили свої технології похованими з дуже вагомих причин.

І коли на дверях стародавнього храму написано «Не відкривати», це не обов'язково рекламний трюк.

Іноді це остання розумна думка цивілізації, яка вже встигла знищити себе.

26. Чорний ринок слави: як народжуються легенди мисливців

Після завершення турніру Галактика пережила справжню хвилю мисливської лихоманки.

Молоді авантюристи масово купували старі кораблі, експедиційні костюми та детектори артефактів.

Навчальні заклади почали відкривати курси космічної археології.

Приватні корпорації продавали сертифікати «Професійний шукач стародавніх реліквій».

Деякі сертифікати видавали після десятигодинного навчання.

Інші — після перегляду рекламного відео.

Особливо популярними стали курси «Археологія без ризику».

Їхні випускники зазвичай гинули першими.

Причина була проста: стародавні цивілізації не зобов'язані дотримуватися сучасних стандартів безпеки.

Найуспішніші мисливці, навпаки, дедалі рідше погоджувалися на публічність.

Вони знали, що справжнє полювання починається там, де закінчуються туристичні маршрути.

У занедбаних системах.

На планетах, яких немає на картах.

У руїнах, де навіть місцеві чудовиська відмовляються залишатися після заходу сонця.

Там не було камер.

Не було спонсорів.

Не було яскравих церемоній нагородження.

Була лише темрява, стародавні механізми й ризик зустріти щось таке, для чого сучасна Галактика ще не вигадала назви.

Саме там народжувалися справжні легенди.

Не ті, що отримували золоті кубки.

А ті, що поверталися з невідомого й приносили знання, здатні змінити уявлення про історію.

Хоча іноді вони приносили лише дивний камінь, три переламані ребра й переконливу історію про те, чому рахунок за ремонт корабля має оплатити наукова академія.

27. Майбутнє змагань: чи можна зробити небезпечну професію безпечною

Після катастрофічних подій організатори оголосили про створення нового формату Великого Полювання.

Тепер учасники повинні були проходити спеціальну підготовку, а всі маршрути — попередню експертну оцінку.

Уперше за тисячоліття до складу суддівської комісії включили представників незалежних наукових установ.

Також запровадили обов'язкове правило: якщо артефакт демонструє ознаки свідомості, його не можна вважати звичайною власністю.

Ця норма викликала обурення серед колекціонерів.

Деякі стверджували, що їхні експонати й без того занадто багато говорять.

Особливо після опівночі.

Новий кодекс також вимагав поважати поховальні комплекси, релігійні споруди та історичну спадщину живих цивілізацій.

Звучало розумно.

Проте залишалася головна проблема.

Жоден кодекс не міг змусити древню бойову систему зрозуміти різницю між археологом і загарбником.

Жодне страхування не могло компенсувати втрату власного минулого.

І жоден експерт не мав права гарантувати, що знайдений предмет не виявиться уламком технології, створеної задовго до народження сучасної фізики.

Саме тому досвідчені мисливці ставилися до реформ скептично.

Вони вітали нові правила, але розуміли, що справжня безпека починається не з документів.

Вона починається з уміння зупинитися.

Іноді треба мати достатньо мужності, щоб відмовитися від знахідки.

Іноді найкраща експедиція — та, після якої нічого не привезли.

Але всі повернулися живими.

У Галактиці, одержимій багатством і славою, така думка досі вважалася майже революційною.

28. Остання таємниця: артефакт, якого не було в списках

Минуло кілька років після завершення Великого Полювання.

Ліра Вейн продовжувала подорожувати прикордонними системами.

Гракс розширював свій музей.

Нейра досліджувала невідомі регіони космосу, намагаючись зрозуміти, ким вона стане тепер, коли більше не пов'язана з механізмом творення.

Одного дня на борту «Срібної Єхидни» з'явилося незрозуміле повідомлення.

Його передав стародавній передавач, знайдений у вантажному відсіку.

Пристрій не значився в жодному реєстрі.

Ліра була впевнена, що ніколи його не бачила.

Передавач активувався самостійно.

На екрані виникла зоряна карта.

У центрі сяяла точка далеко за межами відомої Галактики.

Поруч з'явився напис стародавньою мовою.

Бортовий інтелект переклав його:

«Система Нульового Творіння зупинена. Резервний механізм активовано».

Ліра мовчала.

За кілька секунд надійшло друге повідомлення:

«Потрібен новий хранитель».

Вона повільно сіла в крісло капітана.

— Тільки не кажи мені, що починається ще один турнір.

Штучний інтелект проаналізував сигнал.

— За попередніми даними, це може бути новий етап випробування.

— Чудово. А я вже майже повірила, що Всесвіт навчився жити без нас.

У цей момент на екрані з'явився третій рядок.

«До участі допускаються лише переможці попереднього циклу».

Ліра тяжко зітхнула.

Потім відкрила канал зв'язку з Нейрою та Граксом.

— Збирайте речі. У нас проблеми.

— Наскільки серйозні? — запитав Гракс.

Ліра подивилася на координати.

— Настільки, що цього разу я навіть не знаю, кому виставляти рахунок.

Далеко за межами Галактики, у темряві між космічними скупченнями, повільно прокидалася величезна конструкція.

Вона була схожа на сферу.

Але значно більшу.

Навколо неї оберталися залишки стародавніх всесвітів.

І хтось уже чекав на нових мисливців.

29. Висновок: справжній скарб — не той, що можна продати

Змагання мисливців Галактики стало символом дивовижної суперечності розумного життя.

Ми прагнемо знань, але боїмося правди.

Шукаємо артефакти, але не завжди готові зрозуміти їхнє призначення.

Мріємо про владу над космосом, хоча нерідко не здатні впоратися навіть із власними амбіціями.

І все ж саме ця невгамовна цікавість рухає цивілізації вперед.

Кожна експедиція відкриває нові сторінки історії.

Кожен знайдений храм розповідає про народи, які колись дивилися на ті самі зорі.

Кожен стародавній механізм нагадує, що Галактика значно старіша й загадковіша, ніж здається її сучасним мешканцям.

Справжній мисливець за артефактами не просто збирає дорогі реліквії.

Він розмовляє з минулим.

Він шукає відповіді там, де інші бачать лише руїни.

Іноді знаходить скарби.

Іноді — небезпеки.

Іноді — правду, яка змушує змінити власне життя.

Але найголовніший урок Великого Полювання полягає в іншому.

Не кожен скарб вартий того, щоб його забрати. Не кожну таємницю потрібно перетворювати на зброю. І не кожна перемога вимірюється багатством.

Іноді найбільший подвиг — зберегти те, що існує.

Дати майбутнім поколінням можливість самостійно досліджувати зорі.

Не перетворити Галактику на приватну колекцію.

І, бажано, не підірвати реальність під час церемонії нагородження.

Хоча остання вимога для галактичних мисливців залишається особливо складною.

Адже десь серед мертвих зірок досі лежать артефакти, яких ніхто не знаходив.

Десь у темних гробницях сплять механізми, що пам'ятають народження перших цивілізацій.

Десь серед космічних руїн чекають двері, які не відчиняли мільйони років.

І рано чи пізно знайдеться хтось достатньо сміливий, достатньо жадібний або достатньо нерозумний, щоб натиснути кнопку поруч із написом «Небезпечно».

Тому що Всесвіт нескінченний.

Людська цікавість — майже також.

А здоровий глузд, на превеликий жаль, завжди залишається ресурсом із критично обмеженими запасами.