Стара влада теж повертається з могили, бо політична стабільність була надто хорошою

Частина ІV шостої книжки «Планета, яка не віддає своїх мертвих» циклу «Чужа земля, гострі зуби»

Стародавня провідниця відкрила очі рівно о третій годині сорок сім хвилин після того, як Рея вперше почала вірити, що цього дня вже нічого гіршого не станеться.

Це була її помилка.

Карат-9 ставився до оптимізму приблизно як хижак до пораненої здобичі: помічав здалеку, наближався безшумно й дуже швидко пояснював, чому розслаблятися було передчасно.

Поховальний вузол лежав під старим плато за кілька кілометрів від території Ради Коренів.

Коли вони прибули, мембрана вже пульсувала.

Повільно.

Рівно.

Усередині визрівало тіло.

Не людське.

Не зовсім таке, як у сучасних місцевих.

Але достатньо близьке, щоб провідниця стояла перед прозорою оболонкою нерухомо вже двадцять хвилин.

Рея спостерігала за нею.

Лада сканувала вузол.

Марк перевіряв резервні сенсори.

Кайр сидів на корені й їв.

Після воскресіння його апетит залишався одним із найстабільніших доказів життя.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-yaka-ne-vdda-svoh-mertvih-b458581?c=5109429