Частина VІІ. Подорож, якої не було в календарі

Розділ 26. Ми не пара, просто цілувалися

Максим

Є фрази, які звучать переконливо тільки до того моменту, поки ти не промовляєш їх уголос.

Наприклад:

«Я контролюю ситуацію».

Зазвичай після цього щось горить.

«Ми швидко».

Після цього можна одразу заряджати павербанк.

«Я вип’ю лише одну каву».

Брехня.

І, як виявилося:

«Ми не пара».

Особливо якщо говорити це жінці в касі приміського вокзалу, поки Соломія стоїть поруч, тримає тебе за руку й машинально проводить великим пальцем по твоїх пальцях.

Я сказав:

— Два квитки.

Касирка подивилася на нас.

Потім на наші руки.

Потім знову на мене.

— Разом?

— Так.

Соломія повернула голову.

Я зрозумів.

— Тобто їдемо разом.

Касирка нічого не сказала.

Але її обличчя сказало все.

Люди з обличчями — проблема не менша, ніж люди з очима.

— Куди? — запитала вона.

Ось.

Головне питання дня.

Я подивився на Соломію.

Вона — на мене.

За умовами шостого сценарію ми не мали знати кінцеве місце заздалегідь.

Рішення про транспорт приймали зараз.

Кінцеву точку мали обрати вже після посадки.

Методологічно це називалося перевіркою адаптивності.

Практично — оплаченою спробою зруйнувати нервову систему Соломії Кравець.

— Найближча електричка куди? — запитав я.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/ti-moya-pomilka-v-algoritm-b457365?c=5108755