Частина VІІ. Подорож, якої не було в календарі

Розділ 27. Автобус у невідомому напрямку

Соломія

Якщо людина каже:

— Ми точно їдемо назад?

існує кілька правильних відповідей.

«Так».

«Я перевірив маршрут».

«Ось квитки».

«Ось карта».

«Ось водій, який щойно особисто присягнув на сімейній Біблії, що цей автобус не доставить нас у сусідню область, Молдову або новий екзистенційний розлад».

Максим Романюк відповів:

— Напрямок правильний.

Я подивилася у вікно.

За вікном був кукурудзяний лан.

Дуже великий.

Підозріло великий.

Настільки великий, що я почала підозрювати: за попередні двадцять хвилин ми вже тричі проїхали те саме поле, просто кукурудза добре приховує злочини громадського транспорту.

— Максиме.

— М?

— Я запитала, чи ми їдемо назад.

— Я почув.

— А відповів?

— Напрямок правильний.

— Це не відповідь.

— Південь приблизно там.

Він показав рукою.

Я подивилася.

— Ти визначаєш маршрут за сонцем?

— Наші предки так жили.

— Наші предки в середньому помирали в тридцять п’ять.

— Не через орієнтацію.

— Ти впевнений?

Максим задумався.

— Ні.

Я закрила очі.

Це було шосте побачення.

Шосте.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/ti-moya-pomilka-v-algoritm-b457365?c=5109530