Частина VІІ. Подорож, якої не було в календарі

Розділ 28. Дощ, валіза і чужа історія кохання

Максим

Наступного ранку я прокинувся від повідомлення незнайомого чоловіка.

Це ще ніколи не було початком хорошого дня.

Особливо коли повідомлення звучало так:

«Доброго ранку. Це щодо валізи».

Я лежав.

Дивився на екран.

Піксель сидів на моєму животі й теж дивився.

— Не знаю, — сказав я.

Кіт моргнув.

— У нашому житті зараз занадто багато валіз.

Піксель почав мити лапу.

Його ставлення до людських проблем було стабільним.

Я відкрив повідомлення.

Невідомий номер:
Мене звати Микола. Учора ви допомогли повернути мою сіру валізу. У магазині дали ваш номер, бо сказали, що ви дзвонили щодо неї.

О.

Сіра валіза.

Та сама.

Жінка в автобусі попросила Максима Романюка допомогти винести валізу.

Максим Романюк допоміг.

Поставив на зупинці чужу.

Потім забув власний рюкзак.

Система працювала бездоганно.

Я:
Так, пам’ятаю. Валіза вже у вас?

Відповідь прийшла одразу.

Микола:
Так. Дякую. Але є одна дивна річ.

Звичайно.

Бо фраза «валіза вже у вас, дякую, гарного дня» була б надто простою для нашого життя.

Я:
Яка?

Пауза.

Микола:
У ній був конверт. Я думав, загубив його багато років тому. Виявилося, він увесь час лежав між підкладкою і внутрішньою кишенею.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/ti-moya-pomilka-v-algoritm-b457365?c=5110347