Частина VІІ. Скільки коштує пам’ять

Гроші прийшли в архів у вівторок о дев’ятій дванадцять ранку.

Не валізою.

Не хабарем.

Не через таємничого чоловіка в темних окулярах, який міг би сказати: «У нас є пропозиція, від якої ви не зможете відмовитися», — після чого Олександр із задоволенням відмовився б просто через інтонацію.

Гроші прийшли електронною поштою.

У темі листа було написано:

«Стратегічне партнерство щодо збереження аудіальної спадщини Покровська».

Юлія прочитала тему тричі.

Потім покликала Максима.

— Це шахрайство?

Максим нахилився до монітора.

— Чому одразу шахрайство?

— «Стратегічне партнерство щодо збереження аудіальної спадщини». Нормальні люди так не розмовляють.

— Грантодавці розмовляють.

— Оце й лякає.

Олександр стояв біля кавомашини й спостерігав за процесом так, ніби вже знав, чим усе закінчиться.

— Від кого?

Юлія прокрутила лист угору.

— Фонд «Місто говорить».

— Чув, — сказав Максим.

— Хороше чи погане?

— Великий культурний фонд. Працюють із цифровими архівами, усною історією, музеями.

Юлія повернула екран.

— Пропонують фінансування на рік.

— Скільки?

Вона назвала суму.

Олександр перестав наливати каву.

Максим присвиснув.

Юлія подивилася на обох.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/budinok-de-zhili-nash-golosi-b458626?c=5112876