Ключі, які більше нічого не відкривають

Юлія тримала ключі на долоні так обережно, ніби це були не ключі, а уламки чиїхось ребер.

Три металеві зубчасті свідки минулого лежали на її шкірі холодно, нахабно й без жодного сорому. Один — від квартири в Покровську. Другий — від під’їзду. Третій — маленький, кривуватий, з потертою головкою, від поштової скриньки, у яку колись Олександр кидав записки з таким виглядом, ніби займався підпільною революцією, а не ... Читати далі »