Частина ІV. Війна входить без стуку

Війна не постукала у двері Покровська.

Вона взагалі була невихованою гостею. Не знімала взуття, не питала, чи можна зайти, не чекала, поки господарі приберуть зі столу чашки, не приносила з собою нічого пристойного — ні торта, ні пляшки вина, ні хоча б мінімального пояснення, чому нормальне життя раптом має посунутися й звільнити їй місце біля вікна.

Вона просто зайшла.

Спершу — у телефони.

У короткі повідомлення, які Юлія прокидалася читати ще до того, як умивалася. У тривожні заголовки, де слова ставали важчими за цеглу. У новини, які люди пересилали одне одному з однаковими підписами: “Ти бачив?”, “Що думаєш?”, “Це правда?”, “Не панікуйте”, — і саме після “не панікуйте” всі, звісно, починали панікувати значно професійніше.

Потім війна зайшла в кухні.

Вона стала третьою темою після цін і здоров’я. Мама вранці вмикала чайник, відкривала новини й дивилася на екран із таким обличчям, ніби зараз там мають оголосити не ситуацію в країні, а вирок її особистій здатності дихати.

— Знову пишуть, — казала вона.

— Що саме?

— Усе. Вони тепер пишуть “усе” різними словами.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/msto-nashih-poclunkv-b454488?c=5037775