Сором — це не вирок

Сором дуже любить тишу.

Він сидить у кутку, не просить кави, не грюкає дверима, не розкидає речі, не кричить: «Подивись на мене». Ні. Він значно вихованіший. Сором просто чекає, поки в кімнаті нарешті стане тихо, поки закінчаться чужі голоси, поки розійдуться юристи, поки знімуть свічки, приберуть квіти, винесуть труну, повернуть весільну сукню в салон, а люди, які ще годину тому говорили сильні фрази, залишаться самі з власним диханням. ... Читати далі »

Місто, яке живе в губах

Міста помирають не тоді, коли їх перестають бачити на мапі.

Мапи взагалі підозрілі створіння. Вони занадто впевнено малюють кордони, дороги, річки, назви, ніби світ справді погоджувався бути таким акуратним. На мапі місто — це крапка, напис, адміністративна одиниця, територія, яку можна збільшити двома пальцями на екрані або зменшити до дрібної літери, якщо рука втомилася від болю.

Але місто ніколи не було тільки точкою.

Покровсь ... Читати далі »

Серце Покровська

Площа кричала.

Не людьми — хоча люди теж кричали.

Кричав асфальт, який розходився чорними тріщинами під сценою. Кричали колонки, що захлиналися уривками правди, брехні й чужого страху. Кричали старі вікна навколо площі, розчинені навстіж, навіть ті, де давно не лишилося скла. Кричали підвали, бо з них підіймалося те, що не мало бачити небо.

Забуття.

Воно не мало обличчя, і саме тому було страшніше за всіх монстрів, які могли б в ... Читати далі »

Останній наказ Геліоса

Уран чекав не як планета.

Він чекав як запитання, поставлене боком.

Після Сатурна, де кільця навчили вогонь сміятися, а любов між Адою Сорен і Натаном Реєм пройшла через церемонію, яку будь-яка розсудлива пара назвала б «найгіршим побаченням у Сонячній системі», команда вийшла до блідо-блакитного світла Урана майже без слів. Навіть Павел Орн, людина, яка могла б пожартувати на власному похороні й попросити знижку за погану організац ... Читати далі »

Серіал: Зоряні хроніки

Другий сезон: Некролог для колонії
Серія 16: Купол тріскається

Купол тріснув не гучно.

Це було найобразливіше.

Після всього, що сталося з Астерією-9, колоністи вже заслужили бодай нормальний звук катастрофи. Щось величне, кінематографічне, з гуркотом, із сиренами, з червоним світлом, із драматичною паузою, під час якої кожен встигає усвідомити, що зараз його життя стане ще гіршим, н ... Читати далі »