Частина ІІ. Жрець приходить по святиню

Коли жрець приходить по святиню, нормальна людина віддає святиню.

Особливо якщо жрець високий, похмурий, має офіційний наказ, два церковні дрони за спиною і вираз обличчя чоловіка, який не спав усю ніч, бо сперечався з богами, бюрократами й однією конкретною жінкою.

Веста Рін нормальною людиною не була.

Тому двері своєї майстерні вона відкрила в напівпрозорій чорній сорочці, босоніж, із чашкою кави в руці й із таким вигл ... Читати далі »

Частина І. Уламок із зовнішнього кільця

Сатурн умів мовчати красиво.

Це була одна з його найнебезпечніших властивостей.

Після катастрофи в храмі «Конкордія-7» планета висіла за панорамними вікнами так само велично, наче кілька годин тому її кільця не передали загадковий сигнал через половину орбітальних станцій, а давній штучний інтелект не намагався переконати майже тисячу людей, що добровільна згода — це просто недостатньо оптимізована форма бюрок ... Читати далі »

Пролог. Наречена сказала ні

Сатурн завжди чудово виглядав на весільних фотографіях.

Це, мабуть, було головною причиною, чому людство взагалі вирішило тут оселитися.

Не водень.

Не гелій.

Не стратегічні орбіти, не доступ до зовнішньої системи, не льодові ресурси кілець і навіть не можливість продавати туристам вакуум у герметичних пляшках із написом «Справжня тиша Сатурна».

Ні.

Весілля.

Якщо поставити двох закоханих п ... Читати далі »

Епілог. Не лізь у шторм із почуттями

Юпітер пережив.

Це стало офіційною новиною о дев’ятій ранку наступного дня, коли Центральна служба атмосферної стабільності випустила повідомлення на двісті сімдесят сторінок, із яких сто дев’яносто вісім пояснювали, чому ніхто не був винен, сорок три — чому всі служби діяли відповідно до інструкцій, і лише в одному абзаці ближче до кінця містилася інформація, яку нормальна людина хотіла б прочитати першою:

... Читати далі »

Частина Х. Буря захлинається спогадами

Велика Червона Пляма почала помирати о 19:43 за станційним часом.

Люди дізналися про це через чотири хвилини.

Корпорації — через дві.

Біржі — через одинадцять секунд.

Людство мало дивовижний талант не помічати кінець світу, доки той не впливав на котирування.

На головному екрані «Арго-17» швидкість зовнішнього атмосферного кільця Плями падала настільки швидко, що Ная Лор спочатку в ... Читати далі »

Частина ІХ. Версії, які майже кохали

Через дві години після повернення «Арго-17» на станцію «Корона» Івар Нокс дізнався, що навіть романтичне життя може мати резервну копію.

І що деякі резервні копії краще ніколи не відновлювати.

Він сидів у медичному секторі з чашкою кави, яка була настільки поганою, що цілком могла використовуватися для допиту військовополонених, і спостерігав, як Кай учиться рухати правою ногою.

— Ще раз, &mda ... Читати далі »

Частина VІІІ. У центрі повторюється час

До станції «Корона» залишалося дві години сорок сім хвилин, коли Івар Нокс уперше помер.

Це сталося буденно.

Без героїчної музики.

Без красивого останнього погляду на Наю.

Без фінальної фрази, яку потім можна було б вирізати на меморіальній плиті й продавати туристам у вигляді магнітів.

Він просто сидів у кріслі пілота «Арго-17», сперечався з Марою про те, чи можна вважати тріщину ... Читати далі »

Частина VІІ. Шторм як мозок

Першою ознакою того, що Велика Червона Пляма має мозок, стало не світло.

Не блискавка.

Не дивний сигнал із глибини Юпітера.

І навіть не факт, що древня конструкція розміром у сотні кілометрів щойно вимовила слово «ДІМ» так, що воно відгукнулося в кістках шістьох людей, одного напівповернутого брата й штучного інтелекту з кризою божественного комплексу.

Першою справжньою ознакою стало те, що буря ... Читати далі »

Частина VІ. Брат, якого забрала Пляма

Велика Червона Пляма не була червоною зсередини.

Це стало першим розчаруванням Івара Нокса.

Другим було те, що вона взагалі мала «всередині».

За межами бурі Пляма здавалася гігантським червоним оком Юпітера — вихором настільки величезним, що стару Землю можна було б кинути туди, як монету у фонтан, і ще залишилося б місце для кількох поганих рішень людства.

Але коли «Арго-17» увійшов ... Читати далі »

Частина V. Іо піднімає лаву

Іо не мала права виглядати живою.

Вона була супутником.

Кам’яною кулею, затиснутою між гравітацією Юпітера, припливними силами й дуже поганими геологічними рішеннями Всесвіту. Її поверхню розривали сотні вулканів. Сірка фарбувала рівнини в жовте, помаранчеве й червоне. Лавові озера світилися в темряві. Гігантські шлейфи піднімалися на сотні кілометрів у космос.

У підручниках усе це називали вулканічною активністю ... Читати далі »