Частина І. Уламок із зовнішнього кільця

Сатурн умів мовчати красиво.

Це була одна з його найнебезпечніших властивостей.

Після катастрофи в храмі «Конкордія-7» планета висіла за панорамними вікнами так само велично, наче кілька годин тому її кільця не передали загадковий сигнал через половину орбітальних станцій, а давній штучний інтелект не намагався переконати майже тисячу людей, що добровільна згода — це просто недостатньо оптимізована форма бюрократії.

Сатурн не коментував.

Газові гіганти взагалі мали чудову політичну культуру.

Ніколи не виправдовувалися.

Ніколи не давали інтерв’ю.

І якщо десь під їхніми хмарами відбувалося щось катастрофічне, можна було просто назвати це атмосферним явищем і продовжити обертатися.

Веста Рін дуже поважала такий підхід.

Особливо тепер, коли їй самій хотілося вдавати, що нічого не сталося.

Вона сиділа у своїй майстерні на станції «Лігатура» й дивилася на маленький чорний уламок, що лежав на столі.

Уламок дивився у відповідь.

Звісно, очей у нього не було.

Поки що.

Після останніх подій Веста вже не була готова виключати навіть це.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/saturn-klcya-dlya-tih-hto-ne-vtk-b459029?c=5116145