Частина ІІ. Жрець приходить по святиню

Коли жрець приходить по святиню, нормальна людина віддає святиню.

Особливо якщо жрець високий, похмурий, має офіційний наказ, два церковні дрони за спиною і вираз обличчя чоловіка, який не спав усю ніч, бо сперечався з богами, бюрократами й однією конкретною жінкою.

Веста Рін нормальною людиною не була.

Тому двері своєї майстерні вона відкрила в напівпрозорій чорній сорочці, босоніж, із чашкою кави в руці й із таким виглядом, ніби храмова делегація з’явилася не по уламок стародавнього штучного інтелекту, а продавати передплату на духовне очищення.

Каель стояв у коридорі.

На ньому знову була ряса.

Не та проста сорочка, у якій він літав із нею до зовнішнього кільця.

Церемоніальна.

Чорна.

Довга.

Срібні лінії орбіт бігли тканиною від плечей до подолу.

На грудях висів знак Вічного Союзу.

Обличчя — ідеально спокійне.

Очі — ні.

Веста зробила ковток.

— О.

Каель мовчав.

— Повернули форму.

— Так.

— Шкода.

Один із двох храмових службовців за його спиною здивовано кліпнув.

Другий спробував не дивитися на ноги Вести.

Програв.

Каель подивився на неї.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/saturn-klcya-dlya-tih-hto-ne-vtk-b459029?c=5118672