Частина VІ. Каель знімає обітницю з очей

Каель уперше побачив кайдани тоді, коли вони стали красивими.

Спочатку він вирішив, що це від втоми.

П’ять століть сплячого флоту, тисячі розбуджених людей, Первинне Кільце, Конкорда, золоті лінії на шкірі, три поспіль доби без нормального сну й Веста Рін, яка останнім часом дивилася на нього так, ніби обітниці були просто різновидом упаковки, яку їй дуже хотілося зняти.

Причин для галюцинацій вистачало.

Але потім одна золота нитка пройшла крізь стіну корабля.

Друга — крізь підлогу.

Третя обмоталася навколо зап’ястка адміралки Сери Вейл, яка стояла біля головного тактичного столу «Кассандри».

Каель кліпнув.

Нитки не зникли.

Навпаки.

Їх стало більше.

Тисячі.

Мільйони.

Вони тягнулися між людьми, кораблями, станціями й далеким Сатурном, який займав половину оглядового екрана.

Деякі були тонкими.

Майже прозорими.

Інші — товстими, як канати.

Деякі з’єднували подружжя.

Інші — батьків із дітьми.

Командирів із екіпажами.

Жерців із храмами.

Кредиторів із боржниками.

Каель навіть побачив одну особливо яскраву нитку, що тягнулася від Вести до її корабля.

Вона була підписана.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/saturn-klcya-dlya-tih-hto-ne-vtk-b459029?c=5149685