Сніданок із провиною

Провина має погану звичку приходити не тоді, коли людина ще може щось виправити, а тоді, коли вже треба вирішувати, що їсти на сніданок.

Лея сиділа у своєму кабінеті з білим конвертом перед собою, зі сторінками анонімного рукопису в руках і кавою, яка давно вистигла до температури моральної відповідальності. За вікном місто остаточно прокинулося, але робило це без особливого ентузіазму: машини сичали по мокрому асфальту, люди тягнули парасолі, дерева стр ... Читати далі »

Війна входить без стуку

Війна не постукала у двері Покровська.

Вона взагалі була невихованою гостею. Не знімала взуття, не питала, чи можна зайти, не чекала, поки господарі приберуть зі столу чашки, не приносила з собою нічого пристойного — ні торта, ні пляшки вина, ні хоча б мінімального пояснення, чому нормальне життя раптом має посунутися й звільнити їй місце біля вікна.

Вона просто зайшла.

Спершу — у телефони.

У короткі повідомлення, я ... Читати далі »

Сліди коханого

Двері Н-13 зачинилися за Юлією так тихо, ніби не хотіли будити те, що спало під містом.

Або те, що вже не спало.

Темрява всередині була густіша, ніж мала бути. Не просто відсутність світла, не звичайна ніч у підвалі, не та чорна порожнеча, до якої очі поступово звикають і починають виловлювати обриси стін, сходів, дверей, власних рук. Ні. Ця темрява була речовиною. Вона лежала на шкірі, сідала на губи, проникала під комір, чіплялася за волосся, торкала ... Читати далі »

Геліос-0 вітає дітей невдачі

Двері до Архіву Першого Світанку відчинилися без пафосу.

Це було підозріло.

Після корональної брами, золотої рани в просторі, після площі Геліополіса, після мертвих дітей «Світанку-1», після венеріанського балу, де аварійні ключі добувалися правдою, сміхом і поцілунком, прості прямокутні двері виглядали майже образливо. Наче Солярний Ковчег раптом вирішив: «Досить із вас драматургії, тепер буде нормальна адміністративна ... Читати далі »

Серіал: Зоряні хроніки

Другий сезон: Некролог для колонії
Серія 10: Харчі для приречених

Голод прийшов не з порожніх складів.

Це було б занадто просто, навіть майже чесно. Порожній склад — зрозуміла трагедія. Відкриваєш двері, бачиш порожнечу, лякаєшся, лаєш адміністрацію, пишеш заповіт, ділиш останній батончик на сім частин і намагаєшся не дивитися в очі тому, кому дістанеться крихта з найменшою кількістю ... Читати далі »