Повідомлення від Листоноші

У Києві дощ умів приходити так, ніби його запросили на похорон, але забули попередити, що покійник — це чийсь настрій.

Він починався не з неба. Ні. Нормальні дощі, можливо, падають згори, але київський дощ мав характер чиновника: спочатку довго натякав, потім змушував усіх нервувати, а вже тоді починав виконувати свої прямі обов’язки. Вікна каламутніли, дахи темніли, асфальт ставав схожим на старе дзеркало, у якому місто роздивлялося се ... Читати далі »

Останній рейс пристойності

Пролог до першої книжки циклу «Колонізацію Всесвіту розпочато»
Книга перша: «Корабель за межею бажання»

Земля прощалася з кораблем так урочисто, ніби відправляла в космос не тисячу двісті сорок сім людей, триста тонн заморожених ембріонів, двісті шістдесят контейнерів із насінням, двадцять один модуль самовідновлюваної колонії, сімнадцять священних реліквій різних релі ... Читати далі »

Людина без тіні

На Меркурії тінь вважалася розкішшю.

Не поетичною, не філософською, не тією меланхолійною дурницею, яку земні архівісти любили вставляти в промови перед старими руїнами, щоб усі розплакалися й добровільно підписали ще один податок на збереження пам’яті. Ні. На Меркурії тінь була цілком конкретною одиницею обліку.

Її вимірювали в люмен-годинах, продавали на біржах, закладали під кредити, передавали в спадок і відбирали за борги. У нижніх секторах ... Читати далі »

Серіал: Зоряні хроніки

Другий сезон: Некролог для колонії
Серія 18: Останній лікар колонії

Сава Клейн уперше за весь час аварії забув ім’я померлого.

Це сталося не тому, що він не дбав. Якраз навпаки. Він дбав так сильно, що його пам’ять почала тріскатися разом із куполом.

На медичному столі лежав чоловік із сектору C. Сорок сім років. Прахове ураження легенів, зневоднення, виснаження після дв ... Читати далі »