Марк, який занадто добре мовчав

Марк мовчав красиво.

Це була його найнебезпечніша риса.

Не очі, не руки, не дорогі костюми, не вміння пам’ятати, як Лея п’є каву й які квіти ненавидить його мати. Ні. Найстрашнішим у Маркові було мовчання. Воно не було порожнім, як у людей, яким нічого сказати. Воно було впорядкованим. Витриманим. Майже шляхетним. Так мовчать не ті, хто нічого не знає, а ті, хто знає достатньо й вирішив поки що не показувати ніж.

Пі ... Читати далі »

Чужі міста, чужі ліжка, своя порожнеча

Чужі міста спершу здаються тимчасовими.

Вони зустрічають тебе вокзалами, запахом дизелю, чужими голосами, оголошеннями, які ти не одразу чуєш, бо всередині ще гримить власне місто. Ти виходиш із автобуса з валізою, рюкзаком, маминим пакетом із пиріжками і виразом обличчя людини, яка твердо вирішила триматися. Потім розумієш, що “триматися” — це не стан душі, а фізична робота. Треба тримати ручку валізи, маму за лікоть, ... Читати далі »

Сім уламків пам’яті

Запальничка лежала на столі, як маленька металева тварина, що вдавала неживу.

Юлія дивилася на неї вже десять хвилин.

Можливо, п’ятнадцять.

У Покровську час тепер поводився не як нормальний хронометр, а як п’яний свідок: плутався, зникав, повертався не в той момент і завжди мав дуже підозрілий вигляд.

Після ночі в музеї брехні Юлія майже не спала. Вона повернулася до квартири перед світанком, зачинила двері, поста ... Читати далі »

Натан пропонує не помирати нудно

Марс зустрів їх червоним світлом і запахом заліза.

Це було логічно, символічно й надзвичайно грубо з боку Всесвіту, який останнім часом узагалі втратив будь-яке почуття міри. Після золотих бібліотек Архіву Першого Світанку, де в скляних сферах зберігалися маленькі світанки цивілізацій, після земного дощу, венеріанської отруєної краси й меркуріанського вогню, марсіанський контур не намагався бути прекрасним. Він не фліртував із ними архітектур ... Читати далі »

Серіал: Зоряні хроніки

Другий сезон: Некролог для колонії
Серія 12: Чужий голос у вентиляції

Чужий голос уперше назвав себе о третій ночі.

До цього він тільки шепотів.

Повзав вентиляційними шахтами, торкався решіток, дихав крізь фільтри, залишав на металевих стінках тонкий конденсат, який складався в уривки фраз, і сміявся там, де в колонії вже давно не лишилося нічого смішного. Він з’явився після т ... Читати далі »