Частина ІV. Геліос-0 вітає дітей невдачі

Двері до Архіву Першого Світанку відчинилися без пафосу.

Це було підозріло.

Після корональної брами, золотої рани в просторі, після площі Геліополіса, після мертвих дітей «Світанку-1», після венеріанського балу, де аварійні ключі добувалися правдою, сміхом і поцілунком, прості прямокутні двері виглядали майже образливо. Наче Солярний Ковчег раптом вирішив: «Досить із вас драматургії, тепер буде нормальна адміністративна кімната». Ада Сорен не вірила нормальним адміністративним кімнатам. Саме в них людство зазвичай підписувало найстрашніші рішення — акуратно, сухо, з печаткою, кавою й формулюванням «з метою оптимізації».

За дверима пахло дощем.

Це теж було підозріло.

У серці Сонця не мало пахнути дощем. У серці Сонця мало пахнути плазмою, металом, радіаційною смертю й поганими інженерними рішеннями першої епохи колонізації. Але звідти тягнуло вологим ґрунтом, старим каменем, листям після бурі й архівним пилом. Запахом Землі. Не музейної, відполірованої, законсервованої для туристів.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/sonce-serce-yake-vtomilosya-svtiti-b454487?c=5037760