Епілог. Будинок наприкінці дороги

Через три тижні після того, як вони привезли коробку з написом «ГОЛОСИ», тітка Ліда офіційно оголосила архів злочинною організацією.

Причиною стала сіль.

Точніше — касета з написом:

«ЛІДА / СІЛЬ»

Юлія відкладала її прослуховування максимально довго.

Не через етику.

Етика тут якраз була простою: тітка Ліда сама сиділа перед нею, жива, озбро ... Читати далі »

Частина Х. Дорога, яка боялася повернення

Того ранку тітка Ліда принесла в архів три пакети їжі, дві пляшки води, аптечку, рулон паперових рушників і маленький складаний ніж.

Максим подивився на ніж.

— Навіщо?

— Яблука різати.

— А якщо яблук не буде?

Тітка Ліда знизала плечима.

— Тоді він просто ніж.

Юлія стояла біля столу й перевіряла список дозволів.

Олександр — маршрут.

Ірина &md ... Читати далі »

Частина ІХ. Остання позначка батька

Остання позначка батька не хотіла читатися.

Це вже дратувало Олександра особисто.

Він стояв над старою картою третю хвилину, нахилившись так низько, що Юлія ще трохи — і почала б переживати не за його психологічний стан, а за шийний відділ хребта.

На столі лежали три лампи.

Одна звичайна.

Одна холодного світла.

Одна дивна, яку Максим приніс зі словами:

— Не питайте.

Після ... Читати далі »

Частина VІІІ. Дорога не обіцяла повернення

Наступного ранку Олександр прокинувся від того, що Юлія стояла посеред кухні в його футболці й дивилася на банку огірків.

Не їла.

Не торкалася.

Просто дивилася.

Це було настільки підозріло, що він ще кілька секунд лежав на дивані й намагався зрозуміти, чи прокинувся взагалі.

— Що ти робиш? — нарешті запитав він.

Юлія не повернулася.

— Думаю.

— Біля огірк ... Читати далі »

Частина VІІ. Ті, за ким він не повернувся

VІІОлександр прокинувся від запаху сосисок.

Не від будильника.

Не від Юлії.

Не від чергового дзвінка тітки Ліди, яка, за всіма законами біології та здорового глузду, взагалі не мала знати, що саме відбувається за двісті кілометрів від неї.

Від сосисок.

Запах просочився під двері мотельного номера, пройшов коридором, пережив дві стіни, одну нічну пожежну тривогу й тепер упевнено заходив у їхнє життя як ... Читати далі »

Частина VІ. Ніч у мотелі, де навіть стіни хотіли додому

Вивіска мотелю блимала так, ніби сама не була впевнена, чи варто рекомендувати це місце людям.

З восьми літер назви працювали шість.

«ЗАТИ ОК»

Літера «Ш» померла, «О» наприкінці періодично воскресала, а потім знову згасала, наче переживала особисту кризу й не хотіла брати відповідальність за обіцянку затишку.

Олександр заглушив двигун.

... Читати далі »

Частина V. Люди, які не хочуть додому

Наступного ранку Юлія прокинулася з відчуттям, що зробила щось неправильне.

Це було неприємно, але не ново.

Журналістика взагалі чудово тренує здатність прокидатися з підозрою, що десь у світі вже існує людина, яку ти образив текстом, комою, заголовком або самим фактом свого професійного існування.

Перші кілька секунд Юлія лежала нерухомо й намагалася зрозуміти, звідки взялася тривога.

Поруч спав Олександр.

Частина ІV. Зупинка, де він повернув машину

Тітка Ліда категорично заборонила їм їхати.

Потім зібрала їжу в дорогу.

Ці дві дії в її системі координат не суперечили одна одній.

Навпаки, прекрасно доповнювалися: якщо двоє дорослих людей вирішили поводитися як ідіоти, головне — не дозволити їм робити це голодними.

— Я ще раз кажу: нікуди не їдьте, — повідомила вона телефоном о сьомій двадцять ранку.

Юлія саме намагалася запхати ... Читати далі »

Частина ІІІ. Тітка Ліда проти дорожньої інфраструктури

Тітка Ліда подзвонила у двері тричі.

Не тому, що Юлія не чула першого разу.

Перший дзвінок означав: я прийшла.

Другий: я знаю, що ви вдома.

Третій: якщо не відкриєте зараз, я почну підозрювати або секс, або злочин, а з вашим архівом різниця іноді суто адміністративна.

Юлія поспішила до передпокою.

Олександр, який саме намагався при ... Читати далі »

Частина ІІ. Дорога, яку пам’ятав Олександр

Олександр пам’ятав дорогу не за назвами.

Назви взагалі були для людей, які мали час зупинитися біля знака й перевірити, де вони перебувають.

Він пам’ятав її за ямами.

За старим бетонним стовпом, який нахилився так давно, що вже здавався не аварійним, а задумливим.

За посадкою, де навесні пахло мокрою землею, а влітку пил стояв над дорогою так щільно, ніби місцева інфраструктура намагалася пр ... Читати далі »