Частина VІ. Ніч у мотелі, де навіть стіни хотіли додому

Вивіска мотелю блимала так, ніби сама не була впевнена, чи варто рекомендувати це місце людям.

З восьми літер назви працювали шість.

«ЗАТИ ОК»

Літера «Ш» померла, «О» наприкінці періодично воскресала, а потім знову згасала, наче переживала особисту кризу й не хотіла брати відповідальність за обіцянку затишку.

Олександр заглушив двигун.

Дощ шумів по даху машини.

Вони кілька секунд сиділи мовчки.

Юлія дивилася на вивіску.

— Мені подобається чесність.

— Яка?

— Мотель уже на фасаді попереджає: затишок буде частковий.

Олександр не відводив очей від будівлі.

— Можемо ще повернутися.

— Куди?

— Додому.

— Три з половиною години під дощем?

— Так.

— Після п’яти частин про те, що повернення не є моральним обов’язком?

— Це не мораль. Це бажання не спати під шпалерами, які видно навіть із парковки.

Юлія придивилася до освітленого вікна першого поверху.

За фіранкою справді проглядалися величезні бордові квіти.

— Вони агресивні.

— Вони знають, що ми слабкі.

— Можливо, це культурна спадщина.

— Якщо ці шпалери пережили дев’яності, вони вже мають право голосу.

Телефон Юлії завібрував.

МИХАЙЛО ВОРОН

Повідомлення:

«Дорогу до мене сьогодні краще не геройствуйте. Зустрінемось завтра. Я за ніч не стану розумнішим, тож нічого не втратите».

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/doroga-yaka-boyalasya-povernennya-b458018?c=5100371