Частина VІІ. Ті, за ким він не повернувся

VІІОлександр прокинувся від запаху сосисок.

Не від будильника.

Не від Юлії.

Не від чергового дзвінка тітки Ліди, яка, за всіма законами біології та здорового глузду, взагалі не мала знати, що саме відбувається за двісті кілометрів від неї.

Від сосисок.

Запах просочився під двері мотельного номера, пройшов коридором, пережив дві стіни, одну нічну пожежну тривогу й тепер упевнено заходив у їхнє життя як персонаж, якого ніхто не запрошував, але який мав сильного агента.

Олександр розплющив очі.

Юлія лежала поруч на підлозі, загорнута в ковдру так щільно, ніби вночі вирішила самостійно стати гуманітарним вантажем.

Одна рука стирчала назовні.

Волосся закривало половину обличчя.

Вона спала.

Олександр обережно підняв голову.

Шия одразу повідомила, що в тридцять із чимось років романтика на підлозі повинна мати ортопедичне страхування.

Він сів.

Спина хруснула.

— Господи, — прошепотів він.

Юлія, не відкриваючи очей, сказала:

— Якщо помираєш, тихіше.

Олександр завмер.

— Ти не спиш?

— Тепер ні.

— У мене відмовила спина.

— Це кара за молодість.

— Я ще молодий.

Юлія розплющила одне око.

Подивилася на нього.

— Звичайно.

— Дуже підтримуєш.

— Я лежу на підлозі мотелю, де вночі горіли сосиски, а телевізор намагався вийти на контакт із потойбіччям. Мій запас ніжності обмежений.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/doroga-yaka-boyalasya-povernennya-b458018?c=5101297