Частина Х. Дорога, яка боялася повернення

Того ранку тітка Ліда принесла в архів три пакети їжі, дві пляшки води, аптечку, рулон паперових рушників і маленький складаний ніж.

Максим подивився на ніж.

— Навіщо?

— Яблука різати.

— А якщо яблук не буде?

Тітка Ліда знизала плечима.

— Тоді він просто ніж.

Юлія стояла біля столу й перевіряла список дозволів.

Олександр — маршрут.

Ірина — машину.

Ганна Данилівна — усіх інших.

Це означало, що кожні п’ять хвилин вона питала:

— Телефони зарядили?

— Так.

— Павербанки?

— Так.

— Документи?

— Так.

— Воду?

— Так.

— Голову?

Олександр підняв очі.

— Що?

— Голову взяв?

— Я намагаюся.

— Погано видно.

Тітка Ліда кивнула.

— Особливо останні років десять.

Юлія усміхнулася.

Олександр перевів погляд на неї.

— Ти на чиєму боці?

— Я нейтральний спостерігач.

— Ти вчора спала в моїй футболці.

— Не бачу конфлікту з журналістськими стандартами.

— Моя футболка.

— Уже історична власність.

Максим, не відриваючись від ноутбука:

— Можна внести в реєстр.

Олександр показав йому середній палець.

— Дякую.

Юлія схилилася над паперами.

Вони не їхали «досліджувати покинутий будинок».

Цю формулу вона заборонила всім ще вчора.

Будинок не був покинутий юридично.

Мав власницю.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/doroga-yaka-boyalasya-povernennya-b458018?c=5104736