Частина ІХ. Остання позначка батька

Остання позначка батька не хотіла читатися.

Це вже дратувало Олександра особисто.

Він стояв над старою картою третю хвилину, нахилившись так низько, що Юлія ще трохи — і почала б переживати не за його психологічний стан, а за шийний відділ хребта.

На столі лежали три лампи.

Одна звичайна.

Одна холодного світла.

Одна дивна, яку Максим приніс зі словами:

— Не питайте.

Після цих слів тітка Ліда, звісно, запитала.

Максим пів години пояснював, що це просто спрямоване джерело світла для фотографування слабких написів.

Тітка Ліда вислухала.

Потім сказала:

— То ліхтарик.

— Технічно…

— Ліхтарик.

Максим здався.

Тепер цей «ліхтарик» світив збоку на складку карти.

Олівцеві лінії проступали краще.

Але слово біля останньої позначки все одно лишалося напівмертвим.

Кілька літер.

Подряпина.

Ще одна риска.

І щось, що могло бути цифрою, літерою або наслідком того, що батько Олександра писав у машині на коліні, проклинаючи якість дороги й людства одночасно.

— Не дихай на неї, — сказала Юлія.

Олександр не підняв голови.

— Я не дихаю.

— Ти буквально живий.

— Поки.

Тітка Ліда сиділа біля вікна з чашкою чаю.

— Якщо він ще хвилин п’ять так стоятиме, кров піде в голову й прочитає навіть те, чого там нема.

Максим клацнув фото.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/doroga-yaka-boyalasya-povernennya-b458018?c=5103010