Частина V. Люди, які не хочуть додому

Наступного ранку Юлія прокинулася з відчуттям, що зробила щось неправильне.

Це було неприємно, але не ново.

Журналістика взагалі чудово тренує здатність прокидатися з підозрою, що десь у світі вже існує людина, яку ти образив текстом, комою, заголовком або самим фактом свого професійного існування.

Перші кілька секунд Юлія лежала нерухомо й намагалася зрозуміти, звідки взялася тривога.

Поруч спав Олександр.

На животі.

Одну руку закинув під подушку.

Ковдра сповзла нижче спини, відкривши знайомий шрам біля лопатки й достатньо оголеної шкіри, щоб Юлія на мить забула про моральні проблеми людства.

Вона дивилася.

Недовго.

Хвилини дві.

Можливо, три.

У наукових цілях.

Потім Олександр, не розплющуючи очей, сказав:

— Якщо ти зараз пишеш мене очима, хочу редакторський контроль.

Юлія здригнулася.

— Ти не спиш?

— Спав.

— Тоді звідки знаєш, що я дивлюся?

— Відчув журналістський тиск на спині.

Вона лягла ближче.

— Самовпевнений.

— Ти перестала дихати.

— Я милувалася.

Олександр розплющив одне око.

— Це комплімент?

— Медичне спостереження.

— У тебе знову немає диплома.

— Зате є багаторічний доступ до пацієнта.

Він повернувся на бік.

Волосся стирчало в різні боки.

Обличчя ще сонне.

Юлія провела пальцем по його щоці.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/doroga-yaka-boyalasya-povernennya-b458018?c=5099422