Частина ІV. Зупинка, де він повернув машину

Тітка Ліда категорично заборонила їм їхати.

Потім зібрала їжу в дорогу.

Ці дві дії в її системі координат не суперечили одна одній.

Навпаки, прекрасно доповнювалися: якщо двоє дорослих людей вирішили поводитися як ідіоти, головне — не дозволити їм робити це голодними.

— Я ще раз кажу: нікуди не їдьте, — повідомила вона телефоном о сьомій двадцять ранку.

Юлія саме намагалася запхати термос у рюкзак.

— Ми не їдемо в Покровськ.

— Це ти так формулюєш, щоб я не нервувала.

— Ми їдемо лише до дозволеної ділянки старого маршруту.

— Це ти так формулюєш, щоб нервувати професійно.

Олександр сидів на стільці й зав’язував черевики.

— Лідо, з нами Ірина.

— Саме тому я трохи спокійніша. У неї хоча б інстинкт самозбереження пережив молодість.

Ірина, яка чекала внизу біля машини, про цю характеристику ще не знала.

Юлія підозрювала, що їй сподобається.

— Ми подивимося стару зупинку, — сказала Юлія. — І назад.

— Не чіпайте нічого.

— Не будемо.

— Не лізьте нікуди.

— Не будемо.

— Не геройствуйте.

Юлія подивилася на Олександра.

Олександр подивився на Юлію.

Обидва промовчали.

Тітка Ліда почула мовчання.

— От саме це мені й не подобається.

— Що?

— Коли ви обоє одночасно не заперечуєте.

— Ми подорослішали.

— Не сміши мене зранку, у мене тиск.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/doroga-yaka-boyalasya-povernennya-b458018?c=5098562