Частина ІІІ. Любов у місті, де всі все знають

У Покровську приватність була настільки умовним поняттям, що її можна було сміливо вписувати в розділ місцевих легенд поруч із чесним ремонтом доріг, робочим фонтаном і чоловіком, який “вийшов на п’ять хвилин” і справді повернувся за п’ять хвилин.

Після першого поцілунку Юлія ще наївно думала, що вони з Олександром можуть якийсь час тримати все в тиші. Ну, не те щоб вона дуже хотіла ховатися. Просто їй подобалася думка, що між ними є щось тільки їхнє: стара липа, лавка з написом “Лєна, прости”, його рука на її талії, її пальці на його грудях, теплий смак кави на губах і те дивне “завтра”, яке звучало скромно, але тримало в собі більше небезпеки, ніж усі їхні попередні жарти.

Юлія помилялася.

У місті, де сусідка з другого поверху могла за звуком пакета визначити, чи ти купила хліб, молоко або щось “для душі, але не для бюджету”, приховати поцілунок було неможливо. Особливо якщо цей поцілунок стався біля старого парку, де на кожну лавку припадало щонайменше по дві бабусі в радіусі моральної видимості.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/msto-nashih-poclunkv-b454488?c=5037019