Епілог. Повернення без дороги

Повернення буває дуже нахабним.

Ти роками думаєш, що воно має виглядати урочисто: дорога, вокзал, валіза, перший крок на знайому землю, сльози, люди з квітами, хтось обов’язково скаже фразу, від якої навіть найцинічніша сусідка тихо витре очі рукавом. У фільмах повернення любить широкий кадр, музику, обійми на пероні й сонце, яке світить так старанно, ніби воно теж читало сценарій і тепер відпрацьовує гонорар.

У житті все, звісно, менш виховано.

Повернення може статися в кімнаті з поганою вентиляцією, між кабелем від проєктора, пластиковими стаканчиками, трьома коробками з печивом і тіткою Лідою, яка свариться з колонкою, бо “якщо техніка не поважає старших, її треба виховувати голосом”.

Покровська на той день у них усе ще не було під ногами.

Не було дороги, якою можна сісти й поїхати просто додому. Не було безпечного маршруту до старої липи. Не було дозволу для серця зібрати рюкзак, купити квиток і сказати: “Ну що, поїхали подивимося, чи наша лавка ще жива, чи вже офіційно пережила нас усіх”. Місто залишалося там, за лініями новин, мап, страху й чужої присутності.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/msto-nashih-poclunkv-b454488?c=5045438