Частина ІХ. Версії, які майже кохали

Через дві години після повернення «Арго-17» на станцію «Корона» Івар Нокс дізнався, що навіть романтичне життя може мати резервну копію.

І що деякі резервні копії краще ніколи не відновлювати.

Він сидів у медичному секторі з чашкою кави, яка була настільки поганою, що цілком могла використовуватися для допиту військовополонених, і спостерігав, як Кай учиться рухати правою ногою.

— Ще раз, — сказав Самір.

Кай сидів на краю реабілітаційного столу.

Його ступня сіпнулася.

На три сантиметри.

Кай подивився вниз.

— Вражає.

— Учора вона не рухалася взагалі.

— Учора я був біологічним замком планетарної машини.

— Саме тому маємо низьку базу для порівняння.

Івар підняв чашку.

— За прогрес.

Кай скривився.

— Це кава?

— Формально.

— Пахне смертю.

— Я сьогодні вже помирав достатньо разів, щоб упізнавати.

Самір глянув на нього.

— Сім за твоїми спогадами.

— Дев’ять за Наїними.

— Двадцять сім за Геліосом.

— Не люблю, коли в штучного інтелекту більше моїх смертей, ніж у мене.

Кай повільно поворушив пальцями.

— Ти завжди був конкурентним.

— У родині треба мати стандарти.

Двері медичного відсіку відчинилися.

Ная зайшла швидко.

Не привіталася.

Не посміхнулася.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/yupter-korona-shtormv-b458450?c=5111878