Частина Х. Буря захлинається спогадами

Велика Червона Пляма почала помирати о 19:43 за станційним часом.

Люди дізналися про це через чотири хвилини.

Корпорації — через дві.

Біржі — через одинадцять секунд.

Людство мало дивовижний талант не помічати кінець світу, доки той не впливав на котирування.

На головному екрані «Арго-17» швидкість зовнішнього атмосферного кільця Плями падала настільки швидко, що Ная Лор спочатку вирішила: зламався датчик.

Потім другий показав те саме.

Третій теж.

Коли погодилися вже чотирнадцять незалежних систем, довелося визнати неприємну річ:

фізика знову працювала.

Просто реальність поводилася гірше.

— Мінус вісім відсотків за шість хвилин, — сказала Ная.

Івар Нокс тримав «Арго» на межі першого хмарного поясу.

Попереду Пляма займала майже весь горизонт.

Вона була темнішою, ніж раніше.

Не такою червоною.

Не такою живою.

На її краях з’являлися неправильні вихори.

Маленькі.

Голодні.

Наче величезний шторм почали гризти зсередини.

— Що буде, якщо швидкість упаде ще? — запитав Івар.

— Я вже казала.

— Скажи ще раз. Мені подобається слухати погані новини різними словами.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/yupter-korona-shtormv-b458450?c=5112664