Частина VІІІ. У центрі повторюється час

До станції «Корона» залишалося дві години сорок сім хвилин, коли Івар Нокс уперше помер.

Це сталося буденно.

Без героїчної музики.

Без красивого останнього погляду на Наю.

Без фінальної фрази, яку потім можна було б вирізати на меморіальній плиті й продавати туристам у вигляді магнітів.

Він просто сидів у кріслі пілота «Арго-17», сперечався з Марою про те, чи можна вважати тріщину завдовжки сорок сантиметрів «косметичним дефектом», коли правий борт корабля зник.

Не вибухнув.

Не відірвався.

Зник.

Разом із половиною кабіни.

Івар побачив Юпітер.

Потім Наю.

Її очі.

Рот відкрився в крику, якого він уже не почув.

Повітря вилетіло з корабля.

Щось ударило його в груди.

Світ став білим.

Останньою думкою Івара було:

От же ж чорт. Я навіть гроші не отримав.

Потім він розплющив очі.

До станції «Корона» залишалося дві години сорок сім хвилин.

Мара говорила:

— Я ще раз кажу: тріщина сорок сантиметрів — не косметичний дефект.

Івар дивився на неї.

Мара зупинилася.

— Що?

Ная сиділа праворуч.

Жива.

Ціла.

Її рука лежала на консолі.

Кай спав у медичному модулі.

Йоель їв щось із пакета, яке за документами вважалося білковим батончиком, а за смаком нагадувало кримінальне покарання.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/yupter-korona-shtormv-b458450?c=5111050