Пролог. Місто, яке проковтнула буря

Юпітер ніколи не обіцяв людям безпеки.

Люди, щоправда, мали давню цивілізаційну звичку не читати дрібний шрифт.

Коли перші атмосферні платформи опустилися у верхні шари газового гіганта, інженери урочисто оголосили, що людство нарешті навчилося жити там, де самої думки про тверду поверхню достатньо, щоб викликати нервовий сміх у геолога. Через тридцять років над хмарами вже висіли міста. Через п’ятдесят — корпорації почали продавати квартири з «унікальним видом на Велику Червону Пляму». Через сімдесят страхові компанії додали пункт про стихійне поглинання житла планетою.

Цей пункт ніхто не читав.

Особливо мешканці Ауреліона.

Ауреліон вважався одним із найкрасивіших міст Юпітера.

Сімнадцять гігантських аеростатичних кілець утримували його на висоті, де атмосферний тиск ще дозволяв людині сподіватися, що смерть принаймні оформить документи перед візитом. Центральні шпилі сяяли золотим світлом. Між ними ковзали дирижаблі. Нижні промислові яруси ховалися у фіолетових хмарах. Верхні квартали купалися в бурштиновому сяйві далекого Сонця.

Навколо міста нескінченно котилися юпітеріанські бурі.

Жовті.

Помаранчеві.

Білі.

Червоні.

Деякі були більшими за стару Землю.

Але мешканців це давно не хвилювало.

Людина здатна звикнути до всього, якщо поруч працює доставка їжі.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/yupter-korona-shtormv-b458450?c=5102908