Частина V. Повернути всі імена

Розділ 29. Остання квартира бабусі

Остання квартира Євгенії не мала номера.

Це вже не дивувало.

Марту тепер набагато більше насторожували двері з нормальними номерами.

Після всього, що сталося, табличка «47» звучала майже як погроза.

Особливо якщо двері були зачинені, в коридорі пахло пирогами, а зсередини ніхто не кликав померлим голосом.

Підозріло.

Надто підозріло.

Нормальність узагалі мала дуже погану репутацію в їхньому будинку.

Квартиру вони знайшли о сьомій тридцять шість ранку.

Точніше, знайшов її будинок.

А ще точніше — згадав.

Марта саме стояла на кухні Андрієвої квартири, яку табличка все ще характеризувала як МОЖЛИВО, і намагалася визначити, чи можна вважати шоколад повноцінним сніданком після того, як учора з’ясувалося, що її ім’я чекало на неї ще до народження.

Андрій наполягав, що ні.

— Там горіхи.

— Це не робить шоколад кашею.

— Чому?

— Бо медицина.

— Дуже слабкий аргумент.

— Зате універсальний.

Марта відкусила ще шматок.

— Я помирала.

— Знову не універсальна пільга.

— У нас різні погляди на соціальний захист воскреслих.

— У нас різні погляди на сніданок.

— Саме.

Він стояв біля плити.

У домашніх штанах.

Босий.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/poverh-yakogo-nema-b457256?c=5112015