Частина VІІІ. Правда має поганий інтерфейс

Розділ 30. Останнє побачення

Максим

Я не боявся останнього побачення.

Це важливо зафіксувати одразу.

Я просто:

прокинувся о 5:48;

перевірив телефон;

заснув;

прокинувся о 5:53;

знову перевірив телефон;

пішов пити воду;

повернувся;

відкрив «Синхрон»;

закрив «Синхрон»;

відкрив повідомлення Соломії;

не написав;

написав;

стер;

написав інше;

теж стер;

і приблизно о шостій двадцять дійшов висновку, що людство даремно винайшло свідомість.

Без неї було б значно простіше.

Піксель спав біля моєї подушки.

Я подивився на нього.

— Сьогодні сьоме.

Кіт не реагував.

— Останнє.

Вухо сіпнулося.

— Потім експеримент закінчиться.

Нічого.

— І треба буде говорити правду.

Піксель відкрив одне око.

О.

Навіть кіт відчув небезпеку.

— Три питання кожному.

Він позіхнув.

— Я знаю.

Я сів на ліжку.

— У мене є одна проблема.

Піксель закрив око.

— Дуже дякую за підтримку.

З сусіднього ліжка почувся голос Назара:

— Якщо проблема називається Соломія, я можу вже не вставати?

Я повернувся.

Він лежав обличчям у подушку.

— Ти не спиш?

— Ти двадцять хвилин проводиш психотерапію коту.

— Це приватна розмова.

— Стіни картонні.

Я встав.

— Спи.

— Не можу.

— Чому?

Назар повернув голову.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/ti-moya-pomilka-v-algoritm-b457365?c=5112069