Саера мала двох Лій, і жодна не полегшувала дипломатію

Частина ІІІ сьомої книжки «Тіні за ілюмінатором бажань»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Саера прокинулася від поцілунку.

Це було б значно приємніше, якби вона одразу зрозуміла, хто саме її цілує.

Очі вона не розплющувала ще кілька секунд.

Теплі губи торкалися її дуже обережно — не наполегливо, не жадібно, майже знайомо. Рука лежала на її талії. Пальці знали точне місце, де астеріанська шкіра реагувала на тепло сильніше.

Занадто точне.

Саера розплющила очі.

Лія лежала поруч.

Темне волосся розсипалося по подушці. Очі дивилися з тією ледь насмішкуватою ніжністю, яку капітанка показувала рідко, зазвичай коли була впевнена, що ніхто, крім Саери, не бачить.

— Доброго ранку, — сказала Лія.

Саера не рухалася.

Потім подивилася на двері.

Зачинені.

На стелю.

Освітлення нічного режиму.

На ліжко.

Лія.

І лише тоді зрозуміла, що щось не так.

Їхній зв’язок був закритий.

Не просто тихий.

Закритий.

Саера не відчувала нічого.

Жодного знайомого тепла.

Жодного ледь помітного емоційного шуму Лії.

Жодної присутності.

Лише тіло поруч.

І дуже правильна усмішка.

— Відійди, — сказала Саера.

Лія зітхнула.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/tn-za-lyumnatorom-bazhan-b459136?c=5134739