У бухті, де аварійна сирена давно стала фоновою музикою, зібралися ті, кого космос пожував і випадково не проковтнув. Дві дівчини з м’якою, майже приреченою усмішкою сидять серед уламків, неземних істот і слідів чужих катастроф. Тут героїзм видають за списком, рятувальні кола більше схожі на декор, а надія тримається на сарказмі, світлій впертості й дивному відчутті, що навіть у хаосі можна знайти тимчасову гавань.