У порожньому секторі, де навігатори вже втратили віру в логіку, урочистий патруль рухається вперед без гриму й зайвих ілюзій. Дівчата у футуристичних вбраннях і мовчазні неземні істоти проходять крізь сяйво покинутої станції, поки голограми згасають одна за одною. Сарказм тут служить компасом, чорний гумор — бронею, а «знижка на реальність» виявляється пасткою. Марш доходить до розумного тупика, після чого космос відповідає найчесніше — тишею в чаті. Навіть зорі мовчать, бо нічого не бачили тут.