Мертві теж мають право сказати: дякую, я вже помер

Частина VІІ шостої книжки «Планета, яка не віддає своїх мертвих» циклу «Чужа земля, гострі зуби»

Першою істотою в історії Карат-9, якій офіційно дозволили померти вдруге, стала жінка, яка вже близько тисячі років не мала тіла.

Це, на думку Реї, дуже точно характеризувало місцеву бюрократію.

Спочатку суспільство дев’ять століть не помічає проблему.

Потім проблема прокидається.

Потім утворюється Рада.

Потім Рада сперечається.

Потім створює новий юридичний термін.

І тільки після цього хтось нарешті питає саму проблему, чого вона хоче.

Стару мисливицю звали Ашара.

Еннара пам’ятала її лише за легендами свого дитинства.

Ашара жила ще до її народження, у час, коли клани билися за гірські проходи, поховальні пояси використовували як військові резерви, а хороший політичний аргумент часто мав зуби, отруту й умів бігати швидше за опонента.

За життя вона була мисливицею.

Потім командиркою.

Потім старшою.

Потім мертвою.

Остання посада, як з’ясувалося, затягнулася.

Її пам’ять залишалася в серцевинному припливі близько тисячі років.

Вона бачила падіння власного клану.

Нові роди.

Нові війни.

Прихід людей.

Першу базу.

Каральні операції.

Бурі пам’яті.

Союз Коренів.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-yaka-ne-vdda-svoh-mertvih-b458581?c=5111938