Епілог. Мир, у якому навіть ненавидіти доводиться відповідально

Через дев’ять днів після того, як Карат-9 не загинув, два клани мало не почали війну через гриб.

Рея вважала це прекрасною новиною.

Не сам гриб.

Гриб був невинний.

Великий, синюватий, м’який, заввишки приблизно до Ладиного стегна й абсолютно байдужий до міжнародного права.

Проблема полягала в тому, що він виріс рівно посеред старої межової стежки між т ... Читати далі »

Частина Х. Союз, який переміг, бо ніхто більше не міг удавати, що чужий біль дешевший

Карат-9 почав помирати о четвертій сімнадцять ранку.

Не красиво.

Не велично.

Без останнього заходу сонця, нестерпно поетичного грому чи голосу самої планети, який урочисто повідомляє, що настав час прощатися.

Спочатку просто перестала світитися трава.

На три секунди.

Потім знову засвітилася.

За хвилину замовкли нічні хижаки. ... Читати далі »

Частина ІХ. Коли всі відчувають усіх, війна стає дуже особистою

Війна почалася з того, що Рея відчула чужий перелом.

Не побачила.

Не почула крик.

Не отримала повідомлення.

Просто стояла над живою картою північної долини, коли раптом її ліва нога вибухнула болем.

Рея впала.

Провідниця підхопила її раніше, ніж вона встигла вдаритися головою об корінь.

— Нога!

Лада опинилася поруч.

— Де ... Читати далі »

Частина VІІІ. Ціна союзу виявляється не кров’ю, а правом залишитися собою

За шість годин до прориву Глибинного Голоду всі ще сперечалися про терміни.

Рея вважала це добрим знаком.

Коли цивілізація стоїть перед загибеллю і все ще здатна посваритися через формулювання третього пункту протоколу, значить, вона поки не втратила головного — патологічної віри в бюрократію.

— «Тимчасове злиття» звучить погано, — ск ... Читати далі »

Частина VІІ. Союз починається там, де закінчується право на власні секрети

Глибокий клан погодився показати свою найбільшу ганьбу о світанку.

Це була перша погана новина.

Друга полягала в тому, що до світанку залишалося менше години.

Третя — в тому, що Карат-9 саме вирішив продемонструвати всім присутнім, як звучить планета, яка дуже давно підозрювала правду й тепер нарешті отримала шанс сказати: «Я ж попереджала».

К ... Читати далі »

Частина VІ. Те, що спить під корінням, теж колись мало союзників

Темна чаша спалахнула не світлом.

Спогадом.

Рея зрозуміла це раніше, ніж побачила першу картину, бо світ навколо не став яскравішим — він став старішим.

Коріння під ногами потемніло, ніби за одну секунду прожило кілька тисяч років. Вода в каналах зупинилася. Нові захисники Карат-9, що стояли довкола амфітеатру, одночасно опустили голови.

Навіть вітер замовк.

Частина V. Ревнощі — теж дипломатична мова, просто з гіршим словником

Сайра запросила Ладу перейти під захист гірського клану о сьомій ранку.

О восьмій провідниця вже знала.

О восьмій нуль три знала Рея.

О восьмій нуль п’ять Сайра, здається, зрозуміла, що про її пропозицію знають усі, й виглядала від цього настільки задоволеною, що Рея вперше серйозно замислилася, чи дипломатичне право Карат-9 передбачає законне скидання союзниці ... Читати далі »

Частина ІV. Коли союзники починають рахувати, скільки коштує чужа смерть

Першу карту майбутніх смертей намалювали ще до сніданку.

Рея дізналася про це від Марка, який увірвався до їхнього укриття з таким виразом обличчя, ніби щойно знайшов новий спосіб розчаруватися в розумному житті.

На Карат-9 це вже майже вважалося ранковим ритуалом.

— Прокидайся.

Рея не відкрила очей.

— Якщо планета не розкололася навпіл, повер ... Читати далі »

Частина ІІІ. Планета вирощує армію, але ніхто не замовляв меню

На третій день саміту Карат-9 почав народжувати солдатів.

Лада категорично заперечувала проти цього формулювання.

— Ми не знаємо, що це солдати.

Рея стояла перед напівпрозорою оболонкою заввишки майже три метри й дивилася на істоту всередині.

У неї було чотири сильні кінцівки.

Дві додаткові суглобові структури вздовж грудної клітки.

Кістяні пластини н ... Читати далі »

Частина ІІ. Союз, у якому таємниця вважається різновидом зброї

На другий день саміту Карат-9 вирішив, що делегатам потрібно більше приватності.

Рея зрозуміла це, коли прокинулася й виявила, що за ніч між таборами виросли стіни.

Не символічні.

Не дипломатичні.

Справжні живі перегородки з коріння, м’якої кори й напівпрозорої тканини, яка пульсувала слабким блакитним світлом.

Кожен клан тепер мав власний відсік.

Вис ... Читати далі »