Частина ІХ. Коли всі відчувають усіх, війна стає дуже особистою

Війна почалася з того, що Рея відчула чужий перелом.

Не побачила.

Не почула крик.

Не отримала повідомлення.

Просто стояла над живою картою північної долини, коли раптом її ліва нога вибухнула болем.

Рея впала.

Провідниця підхопила її раніше, ніж вона встигла вдаритися головою об корінь.

— Нога!

Лада опинилася поруч.

— Де?

— Нижче коліна.

Марк уже кинувся до медичного набору.

— Не рухай.

— Я й не збиралася, дякую за професійну пораду.

Лада провела руками вздовж ноги.

Натиснула.

Рея вилаялася.

— Боляче?

— Якщо це діагностичне питання, я починаю сумніватися у твоїй освіті.

Лада різко подивилася.

— Кістка ціла.

Рея завмерла.

Біль був справжній.

Пульсуючий.

Глибокий.

Такий, від якого тіло вже готувалося захищати зламану кінцівку.

Вона повільно подивилася на карту.

У північній долині спалахнув один із зовнішніх вузлів Союзу.

Марк теж побачив.

— Це не твоя травма.

— Я вже здогадалася.

Лада торкнулася живого кореня.

Заплющила очі.

Через кілька секунд сказала:

— Гірський розвідник.

Сайра різко підняла голову.

— Де?

Лада показала сектор.

— Його затиснуло захисником.

Провідниця залишила короткий бойовий знак.

Сайра вже тягнулася до зброї.

Рея все ще сиділа на землі.

Біль поступово слабшав.

— Він живий?

Лада кивнула.

— Так.

— Добре.

Марк подивився на неї.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-de-soyuz-koshtu-dorozhche-za-krov-b457978?c=5102144