Частина VІІ. Союз починається там, де закінчується право на власні секрети

Глибокий клан погодився показати свою найбільшу ганьбу о світанку.

Це була перша погана новина.

Друга полягала в тому, що до світанку залишалося менше години.

Третя — в тому, що Карат-9 саме вирішив продемонструвати всім присутнім, як звучить планета, яка дуже давно підозрювала правду й тепер нарешті отримала шанс сказати: «Я ж попереджала».

Коріння під центральним амфітеатром ритмічно стискалося.

Не сильно.

Не небезпечно.

Просто достатньо, щоб чашки на столах тихо підстрибували кожні двадцять секунд.

Марк уже пів години тримав свою чашку в руці.

— Ти боїшся розлити? — запитала Рея.

— Ні.

— Тоді чому не ставиш?

— Бо мені не подобається, коли кава рухається самостійно.

Рея подивилася на темну густу рідину.

— Це не кава.

— Я вирішив називати її кавою.

— Вона зроблена з кореня, грибної тканини й чогось, що Лада заборонила мені питати.

— Саме тому мені потрібна психологічно безпечна назва.

Лада, яка сиділа навпроти, підняла очі від сканера.

— Це ферментована секреція місцевого симбіонта.

Марк повільно відставив чашку.

Рея посміхнулася.

— Ось бачиш. Тепер вона рухається сама, і це вже не найбільша проблема.

Марк подивився на Ладу.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-de-soyuz-koshtu-dorozhche-za-krov-b457978?c=5100324