Частина VІІІ. Ціна союзу виявляється не кров’ю, а правом залишитися собою

За шість годин до прориву Глибинного Голоду всі ще сперечалися про терміни.

Рея вважала це добрим знаком.

Коли цивілізація стоїть перед загибеллю і все ще здатна посваритися через формулювання третього пункту протоколу, значить, вона поки не втратила головного — патологічної віри в бюрократію.

— «Тимчасове злиття» звучить погано, — сказала вона.

Марк, який сидів на корені з трьома планшетами, двома сканерами й виразом людини, що давно перестала розрізняти науку та колективне самогубство, підняв голову.

— Воно буквально тимчасове.

— Але слово «злиття» звучить так, ніби після процедури мене можна буде розливати по банках.

Лада не відривалася від проєкції.

— «Синхронізація».

— Корпоративно.

— «Колективна сенсорна інтеграція».

— Звучить як процедура, за яку страхова компанія відмовиться платити.

Марк усміхнувся.

— Нарешті ти зрозуміла технічний стиль.

Провідниця стояла біля живої карти Карат-9.

Срібні лінії Глибинного Голоду пульсували під нею, ніби хворі судини.

В одному місці на півночі вони вже пробили перший шар бар’єра.

Червона зона розширювалася.

До найближчого поселення — менш ніж п’ятдесят кілометрів.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-de-soyuz-koshtu-dorozhche-za-krov-b457978?c=5101208