Частина VІ. Те, що спить під корінням, теж колись мало союзників

Темна чаша спалахнула не світлом.

Спогадом.

Рея зрозуміла це раніше, ніж побачила першу картину, бо світ навколо не став яскравішим — він став старішим.

Коріння під ногами потемніло, ніби за одну секунду прожило кілька тисяч років. Вода в каналах зупинилася. Нові захисники Карат-9, що стояли довкола амфітеатру, одночасно опустили голови.

Навіть вітер замовк.

Це було особливо тривожно.

На Карат-9 вітер ніколи не мовчав просто так.

Він або попереджав, або лаявся.

Іноді робив обидва завдання одночасно, що робило його цілком придатним для державної служби.

— Лада? — тихо запитала Рея.

Лада не відповіла.

Її пальці стискали руку Реї.

З іншого боку її тримала провідниця.

Сайра стояла поруч, але цього разу не торкалася нікого. Усе недавнє напруження, жарти, ревнощі й політичні провокації відступили перед тим, що підіймалося з чаші.

Марк активував сканер.

Прилад показав нуль.

Потім три числа, яких у його системі вимірювання не існувало.

Потім написав, що сенсор потребує калібрування.

— Правильно, — сказав Марк. — Коли реальність не відповідає документації, звинувачуй обладнання.

Рея навіть не посміхнулася.

У темній чаші відкрився ліс.

Не теперішній.

Інший.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/planeta-de-soyuz-koshtu-dorozhche-za-krov-b457978?c=5099370