У порожньому ангарі, де світло мало урочисто зустріти героя, залишилися лише відлуння очікування, кілька загадкових красунь і неземні свідки чужої вистави. Космос за прозорим отвором дихає холодною величчю, а сцена в центрі сяє так, ніби запізніла слава ще вагається, чи варто з’являтися. Іронія моменту проста: герой зник, пафос залишився, а вакуум, як завжди, блискуче виконав головну роль.