Частина І. Місто прокидається неодночасно

О п’ятій нуль три ранку в Покровську хтось намагався запалити газову плиту.

О п’ятій нуль три й дванадцять секунд інша людина, приблизно за кілометр звідти, вже сварилася з електрикою.

О п’ятій нуль чотири жінка в пекарні сказала:

— Якщо сьогодні знову не буде води, я печу хліб зі сліз. Технологія авторська.

А ще за кілька секунд чоловік біля автостанції голосно заявив, що автобус не заведеться, бо «в нього характер».

Інший чоловік відповів:

— У нього не характер. У нього акумулятор мертвий.

— Не принижуй машину.

— Я її не принижую. Я констатую смерть.

Саме на цій репліці Юлія натиснула паузу.

— Оце залишаємо.

Максим, який сидів перед трьома моніторами, навіть не повернув голови.

— Ми ще не вирішили, що взагалі залишаємо.

— Оце точно залишаємо.

— Чому?

— Тому що це квінтесенція Донбасу.

Олександр, який стояв біля кавоварки:

— Мертва техніка?

— Любов до мертвої техніки.

— Це вже ближче.

Максим зітхнув.

— Я зараз намагаюся реконструювати дев’ять синхронних звукових каналів після аналогового копіювання, магнітного осипання стрічки, двох поколінь оцифрування й невідомо чиєї спроби «почистити шум» у програмі приблизно 2007 року.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/arhv-rozbitih-svtankv-b459869?c=5137779