Пролог. Дванадцять червоних касет

О п’ятій сорок сім ранку Покровськ звучав як чайник, що от-от закипить.

Принаймні так стверджувала перша касета.

О п’ятій сорок вісім він уже сварився через воду.

О п’ятій сорок дев’ять хтось заводив стару машину, яка, судячи зі звуку, не просто не хотіла їхати — вона морально заперечувала саму концепцію руху.

О п’ятій п’ятдесят жінка сміялася.

О п’ятій п’ятдесят одна дитина плакала.

О п’ятій п’ятдесят дві гавкав собака.

А о п’ятій п’ятдесят три Юлія прокинулася від того, що Олександр дуже тихо, дуже переконливо й абсолютно нецензурно прокляв ноутбук Максима.

— Ти розумієш, що нормальні люди в цей час сплять? — запитала вона, не розплющуючи очей.

— Я саме це й намагаюся пояснити комп’ютеру.

— Він не слухає?

— Він інтелігентний. Ігнорує мене мовчки.

Юлія повільно витягнула руку з-під ковдри, знайшла подушку Олександра й виявила, що та порожня.

Це було погано.

Коли чоловік о п’ятій п’ятдесят три ранку вже не в ліжку, існувало лише три реальні причини.

Перша — пожежа.

Друга — війна.

Третя — архів.

У їхньому житті третя траплялася значно частіше, ніж мала б у статистично здорової пари.

Юлія розплющила одне око.

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/arhv-rozbitih-svtankv-b459869?c=5130358