На тлі м’якого космічного світанку дві дівчини з іронічними усмішками опинилися біля старої корабельної панелі, що пережила, схоже, більше катастроф, ніж її творці. Поруч визирають кумедні неземні істоти, а потертий метал зберігає відбитки часу, втоми й чужих рішень. У кадрі поєдналися світлі відтінки, об’ємна 3D-естетика, легкий сарказм і чорний гумор, ніби сам всесвіт тихо сміється з чергової поламаної величі.