Темрява між зорями має поганий смак до жартів

Частина ІІІ другої книжки «Перший стрибок у темряву її очей»
Цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато»

Межова Темрява не починалася.

Вона чекала.

Це було найгірше.

Звичайні космічні явища хоча б мали пристойність відбуватися: зоря спалахувала, астероїд летів, чорна діра пожирала світло з професійною байдужістю, туманність красиво вдавала, що не складається з холодного газу й мертвих зірок. Усе це можна було виміряти, описати, внести в таблицю, назвати складним терміном і зробити вигляд, що людство розуміє, з чим має справу.

Межова Темрява просто висіла попереду.

Не як порожнеча.

Не як хмара.

Не як аномалія в звичному сенсі.

Вона була ділянкою простору, де зорі поводилися так, ніби їх попросили не втручатися. Світло на її краю тьмяніло, викривлялося, згорталося тонкими нитками й зникало без драматичного фіналу. Навігаційні маркери показували одночасно три різні відстані, два неможливі кути входу й один варіант маршруту, який Мара позначила словами: «Технічно можливо, але я не хочу бути співучасницею цього самогубства».

Читати далі:

https://booknet.ua/reader/pershii-stribok-u-temryavu-ochei-b456004?c=5061658